Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Нескінченна історія 📚 - Українською

Читати книгу - "Нескінченна історія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нескінченна історія" автора Міхаель Андреас Гельмут Енде. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 107 108 109 ... 117
Перейти на сторінку:
надзвичайно приємно, що Пані Аюола опікується ним, як дитиною. Її плоди смакували йому так само, як і на початку, але гострий пекучий голод помалу вгамовувався. Він став менше їсти. А вона, хоч і помітила це, не зронила ані слова. Він почував себе насиче­ним її плодами, її турботою та ніжністю. І мірою того, як меншала його потреба в усьому цьому, в ньому прокидалася цілком інша туга, потреба, що її він ніколи досі не відчував і яка цілковито відрізнялася від усіх його попередніх ба­жань. Він відчув, що сам хоче когось любити. Одначе з по­дивом і сумом він усвідомив, що це власне те, чого він не вміє. Проте його бажання любити дедалі міцнішало.

І ось одного вечора, коли вони удвох сиділи за столом, він заговорив про це з Пані Аюолою.

Вислухавши його, вона довго мовчала. Її погляд зупи­нився на Бастіянові. Та він не міг зрозуміти виразу її об­личчя.

- Що ж, тепер ти знайшов своє останнє бажання, - промовила вона. - Твоє Істинне Прагнення - любити.

- Але чому я не вмію любити, Пані Аюоло?

- Ти навчишся любити тоді, коли нап’єшся Живлющої Води, - відказала вона. - І не зможеш повернутися у свій світ, якщо не принесеш її іншим.

Бастіян мовчав. Його охопило сум’яття.

- А ти? Хіба ти її ще не пила? - запитав він нарешті.

- Ні, - сказала Пані Аюола. - Для мене тут все зовсім інакше. Мені потрібен хтось, кого я можу обдарувати своєю щедрістю, віддаючи те, чого в мене забагато.

- Хіба ж це не була любов?

Пані Аюола на мить замислилася, а тоді відповіла:

- Це було те, чого ти для себе прагнув.

- Значить, створіння Фантазії не можуть любити так, як я? - несміливо поцікавився він.

- Кажуть, - відказала вона дуже тихо, - нібито у Фан­тазії є кілька створінь, яким було дозволено напитися Жи­влющої Води. Але ніхто не знає, хто це. Існує пророцтво, про яке ми рідко згадуємо, що колись, у далекому майбут­ньому, настане такий час, коли люди будуть здатні принес-

ти любов і у Фантазію. І тоді ці два світи зіллються в єдине ціле. Але я не знаю, що означають ці слова.

- Пані Аюоло, - так само тихо звернувся до неї Бас- тіян. - Ти обіцяла, коли настане час, сказати мені, що саме я забув, щоби знайти це останнє бажання. Чи він уже прийшов, той час?

Вона кивнула.

- Тобі довелося забути тата і маму. Тепер у тебе не за­лишилося нічого, крім імені.

Бастіян замислився.

- Тата і маму? - повільно промовив він. Але ці слова вже нічого для нього не означали. Він не міг пригадати, що це таке.

- Що мені тепер робити?

- Твоє останнє бажання вестиме тебе, - відповіла Кві­туча Жінка. - Твій час у Домі Змін закінчився.

- І куди мені йти?

- Тебе вестиме твоє останнє бажання. Не втрать його і не змарнуй!

- Мені вирушати вже, негайно?

- Ні, сьогодні вже надто пізно. Завтра вдосвіта. Що ж, це твоя остання ніч у Домі Змін. А тепер ходімо спати.

Бастіян підвівся і підійшов до неї. Щойно тепер, набли­зившись, - незважаючи на те, що вже зовсім стемніло, - він помітив, що весь її квіт зів’яв.

- Не переймайся! - сказала вона. - І завтра вранці не турбуйся мною. Йди своєю дорогою! Так, як є, - добре і правильно. На добраніч, мій хороший.

- Добраніч, Пані Аюоло, - пробурмотів Бастіян.

І пішов до своєї кімнати.

Зійшовши наступного ранку сходами вниз, він побачив, що Пані Аюола все ще сидить на тому самому місці. Усі ли­стки, квітки і плоди з неї пооблітали та пообсипалися. Її очі були заплющені, вона ціла скидалася на чорне, висхле дерево. Бастіян довго стояв перед нею, вдивляючись у її риси. А тоді зненацька відчинилися двері, які вели назовні, у сад. Перш ніж вийти, він іще раз обернувся і сказав, сам не знаючи, кого має на увазі: Пані Аюолу, Дім Змін - а може, їх обох:

- Дякую, дякую за все!

А тоді вийшов у відчинені двері.

Там за ніч настала зима. Снігу було по коліна, а від кві­тучих трояндових кущів залишилися хіба що почорнілі й задубілі чагарі, густо всіяні шпичаками. Було пронизливо холодно, безвітряно і дуже тихо.

Бастіян хотів вже повернутися в дім по плащ, та вікна і двері тим часом кудись позникали. Дім Змін наглухо за­крився.

Скоцюрбившись від холоду, Бастіян вирушив у дорогу.

XXV.

КОПАЛЬНЯ ОБРАЗІВ

Йор, незрячий рудокоп, стояв перед своєю хижею і

вслухався. Довкола нього прослалася безмежна снігова пу­стеля.

Тиша була така, що його тонкий слух вловив звук кро­ків якогось мандрівника, коли той був іще надзвичайно да­леко. Сніг рипів дедалі голосніше. І Йор зрозумів, що ці кроки наближаються до його хижі.

Йор був високий старий чоловік, але його обличчя було безбороде й анітрохи не зморшкувате. Здавалося, він вите­саний з каменю, бо все в ньому - обличчя, волосся, одяг - було сіре, наче застигла лава. Йор стояв геть непорушно, і тільки вглибині його сліпих, темних очей щось жевріло, якийсь дуже слабенький вогник.

Нарешті Бастіян - а то саме він був отим мандрівником - підійшов до хижі рудокопа.

- Доброго дня. Я заблукав. Я шукаю джерела, місця, звідки б’є Живлюща Вода. Ти можеш мені допомогти? Гірник прислухався до голосу.

- Ти не заблукав, - прошепотів він. - Але говори тихі­ше, інакше мої образи розпадуться.

Жестом він запросив Бастіяна, і той увійшов за ним до хижі.

У ній було одне-єдине маленьке приміщення, обставле­не невибагливо і вкрай скромно. Дерев’яний стіл, два сті­льці, лежак для спання і збиті з дощок полиці, на яких збе­рігалися харчі та начиння. Над вогнем висів казанок, у якому кипіла юшка.

Йор налив дві повні тарілки - для себе і для Бастіяна, поставив їх на стіл і жестом запросив гостя їсти.

їли вони мовчки.

Наївшись, рудокоп відкинувся на спинку стільця. Його очі дивилися крізь Бастіяна; здавалося, він вдивляється в безкрайню далечінь. За якусь мить він пошепки запитав:

- Хто ти?

- Я Бастіян Бальтазар Букс.

- Ага, отже, своє ім’я ти ще пам’ятаєш.

- Так. А ти хто?

- Я - Йор, мене ще називають Сліпим Рудокопом. Але сліпну я тільки на світлі. У своїй копальні, де темно хоч в око стрель, я все бачу.

- Що це за копальня?

- Вона називається Мінроуд. Це копальня образів.

- Копальня образів? - здивовано перепитав Бастіян. - Ніколи не чув про щось подібне.

Йор, здавалося, весь час

1 ... 107 108 109 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нескінченна історія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нескінченна історія"