Читати книгу - "Блискавична для ельфа, Марита Полл"

ТАНЯ

Щось у словах подруг було, але як я можу зараз вислухати Араторна? Після того, що сталося? Ні, не впевнена, що його пояснення змусять мене пробачити його. Це нічого не змінить між нами. А між нами прірва.
Джинні так і не повернулася, тому спати лягала я, в гордій самоті. Залишивши лише один магічний світлячок під стелею, залізла під покривало і миттєво провалилася у сон.
Мені нічого не снилося. Абсолютно. Але якийсь невідомий тягар давив на груди, не дозволяючи вільно вдихнути.
Від нестачі кисню, я прокинулася і розплющивши очі, подивилася на стелю. А там клубилася жива пітьма.
Я відчувала вихідну від неї небезпеку. А в той момент, коли пітьма ринула на мене, я сіла в ліжку і зірвалася на крик.
Точніше, що я кричу від жаху, я зрозуміла в той момент, коли мене хтось обійняв зі спини, і лагідно прошепотів:
— Все добре. Все гаразд, Татіє! Це був лише сон.

Я різко відсахнулася і озирнулася. Араторн.
А що він власне робить у моєму ліжку? Це я і запитала в нього, приходячи до тями.
— Що ти тут робиш?
— У кімнаті? Чи у своєму ліжку? До того, як ти з'явилася, намагався заснути. - з усмішкою відповів він.
Я окинула кімнату поглядом. І справді, це не моя кімната. І цей інтер'єр мені добре знайомий. Спальня темного.
Але як я тут опинилася?
— Не розкажеш, що трапилося? Що тебе так налякало, що ти перемістилася в моє ліжко?
— Сон. Мені просто наснився поганий сон. Вже все гаразд.
Ну правда, не казати ж моєму новоспеченому чоловікові, що в моїй спальні щось було і воно накинулося на мене?
— Вибач, що потурбувала.
Я підвелася з ліжка і попрямувала до виходу.
— Татіє, нам треба поговорити.
— Нам немає про що говорити! - обернулася я до темного, біля самих дверей. — Все, що хотів, ти сказав мені, ще до церемонії.
— Я збрехав. Так треба було.
— Кому треба було, Араторне?
— Насамперед тобі. - теж підвівся з ліжка, темний.
— Мені? Це мені потрібно було, щоб моє серце вирізали з грудей живцем? Щоб розтоптали мої почуття? – я розлютилася.
— Тільки сильні емоції могли змусити тебе прийняти свою силу. – тихо промовив Араторн.
— О так! Сильніше за емоції зради, й справді нічого немає.
— Я зробив це заради тебе.
— А ти спитав, чи мені це потрібно? Я не раз тобі казала, що не хочу приймати цієї сили. Не хочу ставати богинею! Не хочу бути Титаном!
— Але ж нічого не сталося! Нічого не змінилось. – темного від мене відокремлювало якихось два кроки.
— Помиляєшся, Араторне! Змінилось. Між нами з'явилася прірва. - я різко розвернулася і штовхнула двері.
Як дісталася своїх покоїв, не пам'ятаю.
 

Наступні три ночі повторювалося те саме. Я засинала у своєму ліжку, прокидалася від давлячого відчуття. Бачила темне щось перед собою, зривалася на крик. І як результат, знову опинялася у кімнаті Араторна.
Він намагався поговорити, але я збігала, перш ніж він встигав мене зупинити.
І ось у черговий раз, повернувшись у свої покої серед ночі, зла на все і вся, я вирішила поговорити з Ураном. Гукала його довго, але вперто, поки всесильний і всемогутній Титан, не вшанував мене своїм візитом.
— Танюша! Та зрозумій ти вже, це Тінь намагається добратися до тебе. І поки ваш зв'язок з Араторном не закріплений консумацією шлюбу, ти вразлива. – пояснював мені як маленькій, Уран.
— Але до чого тут Я? У пророцтві говорилося, що Істинний король зупинить Тінь, коли я розділю з ним свою силу. Силу з Араторном, я розділила. Що ти ще від мене хочеш?
— Так, ти розділила з ним свою силу, і ми змогли полагодити в'язницю, в якій ув'язнена Тінь. Але Танечко, зрозумій, цього замало. На даний момент Араторн може лише стримувати Тінь, але її потрібно знищити. Поки пітьма Араторна резонує з твоєю силою, ти слабшаєш. Зараз Тінь безтілесна, але рано чи пізно вона здобуде тіло. Твоє тіло, Таня! Ти цього хочеш?
— Моє тіло? Чому моє? Як?
— А ось так! Ти богиня, але твоє тіло зараз ослаблене битвою між твоєю силою та пітьмою Араторна. І як результат, це підходящий сосуд для Тіні. Поки що вона тільки вичікує, але вже зараз можна з упевненістю сказати, що чекати їй залишилося не довго.
— І що мені робити?
— Виконати подружній обов'язок? – посміхнувся Титан.
— Діду! Ти ж знаєш, що Араторн зрадив мене! Як ти можеш мені таке пропонувати?
— А я вже одного разу тобі сказав, що Араторн не винний. Це я змусив його сказати тобі, що ти йому не потрібна і він тебе не любить. Ти мала відчути сильне почуття, яке змусить тебе прийняти свою силу. І це спрацювало.
— Спрацювало! Звісно! А те, що я зазнала сильного болю, це мало кого хвилює, так? - грубо запитала у Титана. — Та ти хоч уявляєш, як це, коли тобі серце розбивають? Ні? То я тобі зараз розповім! Той біль, який я зазнала, коли мене збив мій хлопець, а потім блискавка випалила все моє нутро, ніщо в порівнянні з болем, коли тобі розбивають серце! – я тицьнула пальцем у груди Урана. — Це як живцем згорати, нескінченно довгий час. Це наче у тебе вирізають серце, без анестезії. Це, як вирвати душу, у ще живої людини! Сумніваюсь, щоб такий, як ти, це зрозумів! Все ж міфологія не бреше. Титани справді були дуже жорстокими.
— Ну, навіщо ти так, Таня? Адже я хотів допомогти. – обличчя Титана похмуріло. — Ти не хотіла приймати силу, і вона тебе повільно вбивала. Твоя незграбність, непритомність, сон по кілька днів поспіль… Ти б померла, якби не прийняла силу, та…
— Та краще б я померла! – у серцях стукнула кулачками в груди Бога, а по щоках покотилися сльози.
— Тихіше! Тихіше, Танечко! Не плач! Я знаю, що був надто жорстокий. Але це лише моя вина. Араторн не винний. Вас обох треба було підштовхнути. Тебе до прийняття сили, а його… Він надто довго був у тіні Аранеля. Я збрехав йому... Сказав, що ти помреш якщо не приймеш силу, але навіть якщо й приймеш, все одно помреш.
— Помру? – підняла погляд на Урана, вивертаючись із його обіймів.
— Помреш, якщо не розділиш свою силу з королем. І Араторн зробив те, що мені було потрібно.
— Але ж ти сказав, що й зараз я помираю!
— І я не збрехав. Твоя сила та темрява Араторна, борються за право бути головним. Лише інтимна близькість між вами, стабілізує пітьму. Поговори з чоловіком, Танечко! Дай йому шанс. Шанс, який мені не дала Гея. Він любить тебе, і тому, що ти його відштовхуєш, йому теж боляче.
— Добре. Я подумаю над цим. Але вранці! Вже пізно. Дякую, що прийшов.
— Я завжди відгукнуся на твій поклик, Танечко.