Читати книгу - "48 законів влади"

Дужий марно тягнув щосили, розважаючи глядачів, а тоді кинув цю мороку, а хирлявий швидко й майже без клопоту повисмикував увесь хвіст. Тоді Серторій звівся на рівні ноги та сказав: «Тепер ви бачите, друзі мої й прибічники, що наполегливість ефективніша за брутальну силу і що не можна подолати труднощів, якщо ви спробуєте робити все відразу, але все вдасться, якщо робити все поступово. Правда в тому, що постійна безперервна дія невідпорна, бо саме так Час захоплює і притлумлює найбільші сили на землі. Слід пам’ятати, що тепер Час — гарний друг і спільник для тих, хто розумно обирає слушний момент, і найнебезпечніший для тих, хто кидається в бій у невідповідний момент».

«Життя Серторія», Плутарх ( бл. 46—120 рр.)

Дотримання закону

Жозеф Фуше починав як непримітний учитель школи-семінарії[22] і в 1780-ті роки понад 10 років переїздив із міста до міста, викладаючи хлопчикам математику. Але він ніколи не був церковною людиною і не висвячувався на ксьондза, бо в нього були більші плани. Він терпляче чекав на шанс зробити власний вибір. Коли в 1789 р. відбулася Французька революція, Фуше облишив чекати: він зняв сутану, відпустив довге волосся і став революціонером. Такий був дух часу. Небезпечно було пасти задніх у таку добу. Фуше не барився: він став другом вождя революціонерів Робесп’єра і швидко зміцнив своє становище в лавах повстанців. 1792 року Нант обрав Фуше своїм представником у Національному конвенті (створеному того ж року для розроблення нової конституції Французької республіки).

Коли Фуше прибув до Парижа, щоб зайняти місце в Конвенті, стався розлам між поміркованими і радикальними якобінцями. Він відчував, що в тривалій перспективі не переможе жодна зі сторін. Революціонери, які починають заколот, і ті, хто їх підтримує, рідко втримують владу; біля керма опиняються ті люди, які завершують революцію. Саме до них і хотів долучитися Фуше.

У нього було неймовірне відчуття часу. Спочатку він належав до поміркованих, бо їхня була більшість. Коли ж настав час вирішувати — стратити чи ні Луї XVI, він побачив, що люди жадають одержати голову короля, і віддав свій вирішальний голос за гільйотинування. Відтак він став радикалом. Але в міру того як напруження в Парижі закипало, він відчув небезпеку тісних зв’язків із однією якоюсь фракцією, і тому погодився на посаду десь у провінції, де можна було цей період пересидіти. Через кілька місяців він отримав посаду проконсула в Ліоні, де наглядав за стратами десятків аристократів. Проте в певний момент Фуше зупинив убивства, бо відчув, що настрій у країні змінюється, і, попри кров на його руках, громадяни Ліона вітали його як рятівника від того, що потім назвали «терором».

Досі Фуше блискуче грав свою роль, але 1794 року давній друг Робесп’єр відкликав його до Парижа, аби одержати звіт за діяльність у Ліоні. Робесп’єр був рушійною силою терору. Він наказував рубати голови і правим, і лівим, а тепер і Фуше, якому він більше не довіряв, мав бути страчений. Протягом кількох тижнів тривала напружена боротьба: у той час як Робесп’єр відкрито картав Фуше, звинувачуючи його в небезпечних амбіціях і вимагаючи його арешту, меткий Фуше діяв не так прямолінійно, запевнивши собі підтримку тих, хто починав утомлюватися від диктаторської влади Робесп’єра. Фуше зволікав. Він знав: що довше протримається, то більше незадоволених громадян зможе залучити на свій бік. Потрібна була широка підтримка, перш ніж відкрито виступати проти впливового вождя. Він одержував підтримку і серед поміркованих, і серед якобінців, граючи на загальному страху перед Робесп’єром, — кожен боявся стати наступним, хто потрапить на гільйотину. 27 липня ця політика дала свої плоди: Конвент виступив проти Робесп’єра, не давши завершити йому промову. Його хутко заарештували, і за кілька днів до кошика гільйотини впала голова не Фуше, а Робесп’єра.

Повернувшись до Конвенту після смерті Робесп’єра, Фуше повівся абсолютно непередбачувано: він очолював змову проти Робесп’єра, і всі сподівалися, що він сидітиме серед поміркованих, але Фуше знову перекинувся до протилежної фракції і приєднався до радикальних якобінців. Можливо, вперше в житті він приєднався до меншості. Він чітко відчув настання реакції і розумів, що помірковані, які стратили Робесп’єра і зараз збиралися прийти до влади, розпочнуть новий раунд терору, цього разу проти радикалів. Отже, приєднавшись до якобінців, Фуше сидів разом із мучениками прийдешніх днів, тобто з людьми, яких уважатимуть невинними в бідах на їхньому шляху. Приєднання до тих, хто ось-ось мав стати командою лузерів, було ризикованим гамбітом, але Фуше, либонь, розрахував, що втримає голову на плечах і ще нацькує народ на поміркованих та спостерігатиме, як їх усуватимуть від влади. І справді, хоча помірковані у грудні 1795 року й закликали заарештувати його й гільйотинувати, минуло забагато часу. Страти стали вкрай непопулярні в народі, і Фуше ще раз пережив коливання маятника. До влади прийшов новий уряд — Директорія. Проте це був уряд поміркованих, а не якобінців, м’якіший за той, що поновив терор.

Радикал Фуше уникнув страти, але тепер він мусив не висовуватися. Кілька років він терпляче чекав, сподіваючись, що час зітре в пам’яті людей прикрі спогади про нього, а тоді пішов до Директорії й переконав урядників, що в нього є нова пристрасть — збирати вивідану інформацію. Він став платним вивідувачем для уряду, удосконалив свої здібності на цьому полі й був винагороджений 1799 року призначенням на пост міністра поліції. Тепер він не просто був уповноважений, а зобов’язаний шпигувати в усіх закутках Франції, і ця покладена на нього відповідальність посилила його природне вміння винюхувати, куди вітер віє. Одним із перших виявлених ним соціальних трендів став Наполеон, відважний молодий генерал, доля якого, як він відразу розгледів, була пов’язана з майбутнім Франції. Коли Наполеон інспірував державний переворот 9 листопада 1799 року, Фуше вдав, що спить. Він проспав цілий день. За цю непряму допомогу, бо він посадово мав би запобігти військовому перевороту, Наполеон залишив його на посаді міністра поліції при новому режимі.

Протягом кількох наступних років залежність Наполеона від Фуше зростала. Колишньому революціонерові він навіть надав титул герцога Отранто і віддячив великими статками. Фуше завжди знав, звідкіль вітер віє, і вже перед 1808 роком розумів, що час Наполеона спливає. Його марна війна з Іспанією, яка не загрожувала Франції, була ознакою втрати відчуття міри. Фуше ніколи не залишався на кораблі, що тонув, і ось тепер змовився з Талейраном прискорити падіння Наполеона. Хоча змова зазнала невдачі, і Талейрана було звільнено, Фуше залишили на посаді, щоправда на короткому повідку; ця обставина виявила зростання невдоволення імператором, який, здавалося, втрачав контроль. Влада Наполеона розвалилася перед 1814 роком, і альянти, нарешті, його перемогли.

Далі відбулася реставрація монархії, і до влади прийшов король Луї XVIII, брат Луї XVI. Фуше завжди тримав ніс за вітром і відчув, що