Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Війна з Росією 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна з Росією"

451
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Війна з Росією" автора Олександр Річард Давід Ширрефф. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 107 108 109 ... 119
Перейти на сторінку:
матиме єдину позицію з цього приводу, якщо ми застрягнемо в бійні в Калінінграді.

— Більш того, в Альянсі навіть не знають, що ми збираємося почати той бій. Тож можуть сказати, що ніколи не давали згоди на нього, — пробурмотів Мак-Кінлі.

— То тепер ви кажете, що не впевнені, Дейве?

— Ні, сер, я цього не кажу. Насправді ми лише за кілька годин від захоплення російських ядерних батарей. Зараз немає жодних ознак того, що росіяни мають хоча б найменше уявлення про те, що має статись. Це значить, що наш план працює. До того ж у нас є і своєрідний план відступу.

— Що ви маєте на увазі, Дейве?

— У той момент, коли ми захопимо їхні ракети, вся стратегічна картина зміниться. Ми завжди так думали. І навіть якщо «Распутін» не спрацює або спрацює тільки на короткий час, у нас все ще буде можливість захопити сто російських ядерних ракет.

— Сер? — озвався Скіп Вільямс.

— Так, — Говард був розлючений, що його переривають.

— Заступник Верховного головнокомандувача абсолютно правильно каже. У кожному оперативному загоні «Альфа» є кілька хлопців, яких спеціально навчали підключати «Іскандери», а ще більше вони знаються на повітряних атаках. Вони вважають, що знадобиться не менш як тридцять хвилин, щоб розвернути одну ракету і, вже під нашим контролем, спрямувати на Росію. Коли ці хлопці розберуться, як розвернути одну ракету, з іншими вже діло піде набагато швидше. Вони планують спрямувати на Росію мінімум десять «Іскандерів» з кожної батареї, перш ніж розпочнеться контратака. Це справді реальна можливість, що загроза відступить.

Говард слухав дуже уважно.

— Мені подобається те, що ви говорите, Скіпе... Якщо ми матимемо десять «Іскандерів», готових до запуску по Росії, цього буде достатньо для інформаційної пастки, щоб принизити президента і змусити його йти на поступки. Тоді вже політики самі повинні будуть запропонувати йому вихід. Що б не трапилося, навіть якщо росіяни подолають «Распутіна» і повернуть собі батареї, вони не матимуть уявлення, скільки ядерних зарядів може спрацювати і що робити, якщо вони вдарять по них. Після того як батареї побувають у наших руках, навіть на короткий час, росіяни не наважаться використати їх, поки не перевірять... Чорт забирай! — Він ляснув себе руками по стегнах і посміхнувся. — Це схоже на якийсь кошмарний сюжет про терористів. І в ньому якраз ми є тими проклятими терористами! Але ж це набагато краще, ніж бути тими, кого вони знищують, чи не так, Дейве?

Мак-Кінлі теж розсміявся. Адмірал мав рацію: майже завжди краще атакувати, ніж захищатись.

— Найвищий бал нам усім за нестандартне мислення. Це не хрестоматійний план, якого навчають в коледжі. Ось чому росіяни навіть не могли собі уявити його. Але якщо «Распутін» спрацює — а він спрацює, — це дасть нам реальний шанс виграти війну одним ударом. Ми будемо погрожувати росіянам їхньою ядерною зброєю, поки вони не підуть із країн Балтії. Це рішення, завдяки якому ми матимемо мінімальну кількість жертв задля досягнення максимального ефекту. Саме тому я завжди підтримував цей план... як ви знаєте.

Говард кивнув на знак згоди, і Мак-Кінлі продовжив. Він знав, зрештою, що, будучи заступником стратегічного командувача, перебуває тут, щоб підтримати адмірала, заспокоїти і розділити з ним тягар відповідальності. А це означало, що потрібно діяти чітко за узгодженим зараз планом.

— Підбиваємо підсумок: ризик великий, однак це не авантюра.

— Дякую, Дейве. Ціную твою підтримку. Таким чином, панове, я вважаю, що ми дійшли згоди.

— Ще одна річ, сер, — додав Мак-Кінлі. — Дякую, що згодилися на три десантних підрозділи. Це допоможе убезпечити майданчик у Правдинську. І це хороший знак для нас. Бійці тренуються разом із 82-ю повітряно-десантною. Мені повідомили, що вони навіть стрибають із американських літаків з американськими парашутами. Але, звісно, сьогодні вони не стрибатимуть.

— Це точно, — додав Вільямс, усміхнувшись. Рішення прийнято. Тепер можна трохи розслабитись. — Наскільки я знаю, десантники — справді круті хлопці, не те що ця м’якотіла морська піхота.

— Зачекай... — одразу ж запротестував Мак-Кінлі.

— Дуже радий, що ваші особливі стосунки все такі ж «шанобливі», хлопці, — перервав їхню перепалку Говард, якого тішила ця одвічна конкуренція між «зеленими» і «червоними» беретами. Потім він повернувся до Вільямса. Тепер його обличчя стало суворим і серйозним, адже він надто добре розумів наслідки свого наказу:

— Тепер до справи, Скіпе.

00:45 за центральноєвропейським часом, 01:45 за східноєвропейським часом, неділя, 9 липня 2017 року Бункер командування, батарея ракетного комплексу «Іскандер», Правдинськ, Калінінград

Майор Анатолій Миколайович Вронський просунув голову в двері кабінету і одразу ж побачив майора Петра Петровича Лужина, командувача військ національної гвардії у Правдинську. Той спав просто за столом, поклавши голову на руки, і голосно хропів. Поряд із ним на столі стояла відкрита напівпорожня пляшка горілки.

«Дуже типово для внутрішніх військ МВС, — подумав майор. — І оці люди несуть відповідальність за охорону наших стратегічних об’єктів на кшталт наших батарей з „Іскандерами“!»

Вронський зайшов у кабінет, взяв свій бронежилет, шолом і спорядження, яке він залишив тут, закинув штурмову гвинтівку через плече і пішов по коридору до оперативного пункту озброєної охорони, де його команда на спеціальному обладнанні вела спостереження за периметром огорожі об’єкта. Безпосередньо під оперативним пунктом, у бункері, містився таємний пункт ядерного управління, до якого мали доступ тільки ті, хто отримав дозвіл на найвищому рівні.

Вронський міг зрозуміти роздратування Лужина. Напередодні він прибув сюди зі своїми людьми і обладнанням у двох вантажівках. Гладкий, дебелий, з одутлим безбарвним обличчям майор був здивований приїздом офіцера-спецпризначенця без жодних знаків розрізнення на формі. Здивування згодом переросло у ледь стримуваний гнів, коли Вронський повідомив, що за наказом генерала Кіркорова, командувача Західного військового округу, він бере на себе командування обороною і захистом території, де розташовані «Іскандери».

— Але, Анатолію Миколайовичу, — протестував Лужин, — мої люди здатні краще захистити цю базу. В мене є грамотно спланована програма мобільних і піших патрулів для забезпечення належного покриття п’ятикілометрової зони. Периметр, як ви бачите, надійно охороняється зі сторожових вишок, кожна з яких опоряджена приладами нічного бачення та кулеметами. Вони також покривають і мінне поле. У мене також є сили швидкого реагування, які виступають одразу ж після повідомлення про небезпеку. І ще я вимагаю, щоб офіцери регулярно перевіряли, як солдати виконують свої обов’язки відповідно до моїх наказів. Я можу запевнити вас,

1 ... 107 108 109 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з Росією», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна з Росією"