Читати книгу - "Екстремофіл, Алан Кервін"

— Якщо ти про підрив вежі, то це було правильне рішення. І я рада, що шпилька стала в пригоді, — несподівано відповіла Лялечка.

— Звідки ти знаєш? — Тео відхилився і здивовано поглянув у її незворушне обличчя.

— Читала звіт ремонтної бригади. До того ж Єва строчить рапорти один за одним, тому я охоче послухаю, яка ситуація насправді, — вона «посміхнулася», і Тео усміхнувся у відповідь.

Мілан чемно прокашлявся.

— Лялечко, познайомся, це Мілан. Мілан — Лялечка.

— Та ми ніби як і знайомі, — відповіла вона й просканувала Мілана променем з ока.

— Навіщо це? — здивувався Тео.

— Всі церковники підозріло чисті. Майже як ти, — вона перевела на нього погляд. — Можу припустити, що вони або миються дезрозчинами тричі на день, або...

— Або, — усміхнувся Мілан, вражений її точним припущенням.

— Заходьте, — Лялечка відступила на крок. — Краще продовжити розмову в приміщенні.

Тео і Мілан сіли на дивани в вітальні. Лялечка зупинилася у дверях, щоб чути Розине сопіння в сусідній кімнаті.

Тео розповів про всі події в яру і місті дуже детально, але без подробиць його минулої ночі з Мартою і озвученого Міланом способу уникнення ускладнень вірусу.

— Про «Нову генерацію» вперше чую, але схиляюся до думки, що це правда. До того ж я нещодавно з’ясувала, що на старт програми кіборгів припала небувала кількість новонароджених з вадами кінцівок. Тисячі дітей, і я одна з них.

— Тобто... вони все підлаштували?

— Я в цьому впевнена. Подібний випадок в історії вже був: вагітним призначали талідомід — ліки від безсоння, які мали тератогенний ефект. Але талідомілова трагедія сталася через поспіх і необачність. Тисячі народжених з вадами дітей спонукали свого часу країни переглянути наявну практику ліцензування лікарських засобів. Перед стартом програми кіборгів цей препарат призначали жінкам навмисно. Падлюки... Ненавиджу...

— Допоможи завадити їхнім подальшим планам, — сказав Мілан, вловивши її настрій.

— Як?

— Потрібно захопити або знищити антенні поля в Антарктиді. Це позбавить їх можливості керувати погодою і стане початком кінця їхнього панування.

— Як ці поля захищені?

— О-о... то справжній витвір мистецтва... Поля оточені чотирма енергетичними бар’єрами, що використовують оптичні, активні та пасивні сенсори для виявлення наближення невідомих об’єктів. Як тільки фіксують будь-який рух — активують штучний туман, що візуалізує ціль, і вони спалюють її вщент. Потужні генератори шумів генерують перешкоди, які унеможливлюють роботу всіх наших електронних пристроїв. Останнім часом навіть розвідники або падають, або повертаються ні з чим. Ще є тетраедри. Багато тетраедрів, які на кожен шурхіт стріляють лазером. Будь-які спроби вийти на співробітників успіху не принесли: ні підкуп, ні погрози.

— Непогано укріпилися, — буркнула Лялечка. — Про тетраедрів раніше не чула. Мабуть, це недавня розробка.

— Так, вони з’явилися років сім тому.

— Сім? — перепитав Тео. — Лабораторію знищили також сім років тому.

— Можливо, це зробили вони, або просто збіг, — знизав плечима Мілан. — Не думаю, що це суттєво...

— Енергетичні бар’єри мають структуру сітки чи паралельних ліній? — уточнила Лялечка.

— Сітки. Керовані дрони неможливо якісно провести через шум, а самонавідні згоряють на другому бар’єрі, оскільки сітки дуже близько одна до одної близько, і кожна наступна має іншу структуру. Дрони не встигають маневрувати. Можливо, є ідеї як використати керованих дроїдів з Північної брами?

— Не думаю, що це вдала ідея, до того ж їхня поява на півдні викличе забагато питань, — сказав Тео.

— Погоджуюся, вони надто помітні, — підтримала його Лялечка. — Але вони можуть доставити якийсь специфічний вантаж на борт транспортного судна, такого собі троянського коня.

— Ми пробувала передавати продукти з різними препаратами — це не допомогло, — сказав Мілан. — Є інші ідеї?

— Мені потрібен час, щоб все обдумати, — відповіла Лялечка.

— Скільки? — запитав Мілан.

— Не знаю.

— До завтрашнього вечора вистачить? Уранці ми поїдемо на станцію, а під вечір зазирнемо до бару.

— Я б теж хотіла на станцію, але, на жаль, не зможу скласти вам компанію.

— Лялечко, а ти б не хотіла позбутися свого чіпа? — запитав Тео.

— Я думала про те, щоб мати можливість знімати його з себе час від часу. Повністю зникати я не хочу. Не подарую Єві такого задоволення.

— З цим можу допомогти. Можна поглянути на тип чіпа і його розміщення? — Мілан поклав руки на коліна й приготувався підводитися з дивану.

Лялечка відповіла не одразу. Вона постояла нерухомо, обмірковуючи пропозицію, а потім розвернулася до нього спиною.

— Поглянь.

— Так-с... Гм... Цікава конструкція... — він зазирнув під захисні пластини на її лопатках і шиї. — Коли тебе відправляли в Дельту, тобі що, не замінювали корпус?

— Лише кінцівки, і зняли зі спини центральну захисну панель, щоб вимикач опинився назовні, але він мене тільки знерухомлює: я все бачу і чую.

— Логічно: вимкнути універсальну армійську модель майже нереально... Ти дуже крута, Лялечко, — вражено сказав Мілан. — Невимовно крута... Ніколи не думав, що в першому поколінні були такі моделі... а цей твій сплав... що це?

— На старті проєкту на матеріалах не економили, тому частина мого каркасу зроблена зі сплаву хрому, кобальту і нікелю, який до певного часу вважався найміцнішим матеріалом у світі.

— Ого...

— То що там чіп? — запитав Тео. Міланові захоплення будовою кіборга були цікавими, але він і так знав, що Лялечка крута, без подробиць.

— Бачу чіп на шиї. Його можна перечепити на аразанову батарею і носити з собою, а іноді десь лишати.

— Ти зможеш це зробити?

— Потрібні інструменти. Гадаю, що завтра можна буде викликати сюди Зоряна. Він справжній гуру в чіпах.