Книги Українською Мовою » 💛 Наукова фантастика » Екстремофіл, Алан Кервін 📚 - Українською

Читати книгу - "Екстремофіл, Алан Кервін"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Екстремофіл" автора Алан Кервін. Жанр книги: 💛 Наукова фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 106 107 108 ... 136
Перейти на сторінку:

— Знаєш, я б охоче зазирнув до тієї лабораторії на станції і поглянув на решту капсул, бо щось у всій цій історії не сходиться... Підеш зі мною?

— Що саме не сходиться? — запитав Тео.

— Це — нестандартна капсула. Якщо решта на станції такі самі, то... можливо, вас вивезли ДО зачистки.

— Щоб заховати?

— Можливо. Зазирнемо на станцію?

— Так. Я теж планував туди потрапити після поїздки до контрабандистів, але все пішло не так, як планувалося...

— Отже, домовилися, — Мілан посміхнувся. — Тоді берімо планшети, цю штуку й летимо на ферму. Сподіваюся, Діоніс надасть нам прихисток на цю ніч.

— Я гадав, що ми полетимо до Лялечки.

— Потім до Лялечки, але ж ми не говоритимемо з нею до ранку? Варто подумати про спальні місця заздалегідь. Я, знаєш, балуваний, люблю комфорт.

 

Діоніс, прочинивши двері, здивовано поглянув на неочікуваних нічних гостей.

— А що ви тут робите?

— Ти не радий нас бачити? — посміхнувся Мілан.

— Я нещодавно говорив з твоєю мамою, і вона не казала, що ти будеш...

— Буду вдячний, якщо і ти не скажеш їй про наш візит. Ми тут інкогніто, — Мілан багатозначно звів брови і прошмигнув повз Діоніса всередину модульного будинку.

— Щось сталося? — він впустив Тео і, зачинивши двері, пішов слідом за ними до вітальні, у якій на диванах сиділо ще двоє чоловіків із церкви, котрі підвелися й привіталися поклонами.

— Крім запланованого примусового виселення Річкового порту — нічого значущого. О, а що то в тебе на щоці? — Мілан підійшов до Діоніса й торкнувся круглого синця.

— Коза вкусила, — зітхнув Діоніс, накривши долонею травмоване місце.

— Нова темпераментна подружка? — саркастично уточнив Мілан.

— Ні. Справжня коза.

— Ага, ага, розказуй, — шкірився той далі.

— Можеш піти в господарський блок і познайомитися особисто, вони нас сьогодні всіх перекусали, поки ми їх подоїли, — обурився Діоніс. — Одна — ще нічого, а друга — жах ходячий.

Тео опустив голову, аби приховати посмішку: Маріїні слова про норовливих кіз отримали неочікуване наочне підтвердження.

— Гм... Цікаві у вас тут розваги, нічого не скажеш, — гмикнув Мілан.

— Долучайся.

— Ні, дякую. Утримаюся.

— То чому ви тут?

— Є справа. Ми зараз у Дельту, потім сюди до вас, переночуємо, і вранці полетимо на недобудовану атомну станцію. Якщо хтось із вас захоче скласти нам компанію — будемо раді.

— А що на станції? — запитав один із чоловіків.

— Виявилося, там була лабораторія з піддослідними «Синтезу», яку сім років тому хтось знищив. Вижив лише Тео, — Мілан кивнув на нього, і всі чоловіки витріщилися на його татуйовану щоку.

— І що ми там шукатимемо, якщо лабораторії вже нема?

— Будь-яку зачіпку, яка дозволить зрозуміти, хто там діяв і як вивіз туди шістнадцять капсул.

— Аж шістнадцять? Так багато? — здивувався Діоніс.

— Так. Підготуйте спорядження, а ми поки що в Дельту. Коли повернемося — не знаємо, тому лишіть незамкнені двері.

— Добре, але в нас лише один вільний диван. Ми вирішили спати у вітальні, щоб не займати дитячих кімнат, — Діоніс озирнувся на диван у кутку.

— Пропонуєш нам із Тео моститися на ньому вдвох? — Мілан також поглянув на диван.

— Нема потреби. Я ляжу в теплиці, мені там більше подобається, — заспокоїв його Тео.

— О, дякую.

— Нема за що. Поїхали, доки Уна не зачинила бар.

 

Вони встигли до закриття «Кабанячої голови».

— Тео? Привіт, — усміхнулася Уна з-за барної стійки.

— Привіт. Познайомся, це Мілан. Мілан, це Уна, Аянова дружина.

— Радий знайомству, — той шанобливо вклонився.

— Навзаєм. А Аян з вами не приїхав? — запитала, про всяк випадок зазирнувши їм за спини.

— Гадаю, він повернеться за кілька днів. Річ у тім, що в Річковому порту трапилися деякі події... — Тео глипнув на неї спідлоба.

— Слухаю...

Він коротко розповів їй про все, що трапилося в яру з караваном і тетраедрами, про допомогу церковників, про Дениса і Марту. Про свої стосунки з останньою чемно промовчав. Уна, вислухавши його, мовчки налила собі в склянку настоянку і спорожнила її одним ковтком.

— Сподіваюся, і з Денисом, і з Мартою все буде добре, — додала вона після паузи.

— Я теж.

— Але чому ви прилетіли сюди?

— У нас є кілька питань до Лялечки і... хотілося б поглянути на зруйновану лабораторію, — відповів Мілан замість Тео.

— Лялечка пішла до Рози. Можливо, лишиться в неї до ранку, бо та останні дні погано себе почуває. А лабораторія вам навіщо?

— Хочемо дещо перевірити, але для цього нам потрібно знати її точне місце розташування.

— Там все просто: побачите провалену дорогу на під’їзді зі східного боку до станції — вона прямо під нею. Не проминете.

— Дякую, — Мілан вклонився, склавши руки на грудях.

— Так, дякую, Уно. Вибач, що рознервували тебе, — Тео підвівся, — ми до Рози.

— Не ти причина всього цього, — зітхнула Уна. — Успіху вам, хлопці.

— Дякую.

— Роза далеко живе? — запитав Мілан, коли вони вийшли з бару.

— Ні.

 

Мілан не наважився залітати в арку двору, зупинив машину на вулиці. Тео вийшов першим і поспішив до скляних дверей Розиної квартири. Всередині панували темінь і тиша. Він тихенько постукав і прислухався — жодного руху, аж раптом з того боку дверей спалахнула блакитна підсвітка Лялечки, яка, як виявилося, стояла одразу за шторою. Від несподіванки Тео смикнувся й відступив на крок.

Клацнув дверний замок, двері відчинилися.

— Роза відпочиває і не приймає гостей, — офіційно сказала Лялечка, закриваючи собою весь прохід.

— Добре, а ти приймаєш? — усміхнувся Тео.

— Можливо.

— Я дуже... дуже радий тебе бачити, — він підійшов і обійняв її металеву фігуру. Тео не бачив, як у її очах замерехтіли різнобарвні вогники збентеження. Відчув тільки, як вона притулилася щокою до його голови. — Здається, Лялечко, без тебе я наробив купу дурниць...

1 ... 106 107 108 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Екстремофіл, Алан Кервін», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Екстремофіл, Алан Кервін» жанру - 💛 Наукова фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Екстремофіл, Алан Кервін"