Читати книгу - "Екстремофіл, Алан Кервін"

— А ти ні? — запитала Лялечка.

— Не настільки, як він. Знімати чіп з активного кіборга мені ще не доводилося. Не хочу тобою ризикувати.

— Тоді... до завтра? — запитав Тео.

— Ви ночуватимете в Уни?

— На фермі. Звідти й полетимо на станцію.

— Удачі.

Тео, лігши на лежак, довго не міг заснути. Він дивився на зоряне небо і знову й знову прокручував у голові події останніх днів. Точніше ночей. Одну ніч він просидів з дітьми в яру, частину наступної провів з тетраедром, а потім лежав у барокамері, минулу ніч... Минула була найкращою, відколи він розморозився. Та й до заморозки не пригадував, щоб його так від когось крило, як від Марти... І от тепер він знову в Маріїній теплиці, лежить і споглядає зорі, от тільки ситуація змінилася, і він особисто до цього долучився.

«Нова генерація», «Синтез», «Кіборг», Рада корпорацій... Звідки вони всі взялися на його голову? Колись Ніцше сказав: «Час національних політик пройшов, я передбачаю час, коли об’єктом політики стане вся земна куля». Хтось сприйняв його слова занадто буквально. І всі ці спроби створення надлюдей... Особисто йому ідея «Синтезу» з вірусом, особливо як тому, що вижив, подобалася більше. Лялечка теж надлюдина в своєму роді, але й людиною в усіх сенсах її важко назвати...

Люди — дивні істоти.

Прокинувся Тео від знайомого дзижчання. Робот-бджола знову намагалася з’ясувати, що за квітка на його щоці. Тео розплющив очі, поглянув на робота, склав пучки пальців квіточкою і підніс до бджоли. Вона підлетіла ближче. Він розглядав її мініатюрні ніжки й вусики-щіточки, до яких прилип пилок. Яскраво-жовта краплина аразану на її спині сяяла в променях сонця. Тео наблизив до робота-бджоли руку і та відлетіла, потім віддалив — вона полетіла слідом. Він бачив, як ще одна бджола вилізла з огіркової квітки і полетіла до наступної, ніяк не реагуючи на нього.

— Твої колеги працюють, а тебе вкотре цікавить моє тату. Що з тобою не так? — промовив Тео вголос, ніби мініатюрний робот міг йому відповісти.

— Тео! Снідати! — почув він голос Діоніса з прочинених дверей.

— Іду! — відповів і сів, дивлячись на бджолу і її спроби підлетіти то витатуйованої квітки, а потім... його накрило прозріння.

Тео підхопився, побіг до кухні, де всі вже сиділи за столом. Важко дихаючи, він обвів усіх присутнім розпаленим поглядом. Не знаючи, як висловити свою думку, він показав рукою у бік теплиці.

— З тобою все добре? — обережно поцікавився Мілан.

— Так!

— А по вигляду й не скажеш...

— Здається, я придумав, як можна подолати захисні бар’єри, — сказав Тео знову махнувши в бік теплиці.

— І як?

— Перепрограмувати бджіл і відправити їх знищити генератори шуму та вимкнути бар’єри.

За столом нависла дзвінка тиша, під час якої чотири пари очей пильно дивилися на нього.

— У них оптичне розпізнавання, — вів далі Тео. — Ними не потрібно керувати. Якщо мати зображення предмету, то їх можна спрямувати на будь-що. Бджоли досить дрібні, щоб вдало маневрувати і... вони працюють на аразані. Якщо частині з них підвісити капсулу з олією... Розігнати... буде ба-бах! А потім... ви зможете запустити свої дрони і рознести ті кляті поля на атоми.

— Бджоли-камікадзе? — посміхнувся Мілан. — Звучить цікаво... І хто зможе перепрограмувати бджіл так швидко і якісно?

— Ти її знаєш, — посміхнувся Тео.