Читати книгу - "Гра престолів"

— Вони казали,— мовила Арія.— Один був товстий, з перснями і рудуватою роздвоєною борідкою, а другий у кольчузі й сталевій шапці, і товстий сказав, що треба затримати, а другий сказав, що не може більше жонглювати, і що вовк і лев скоро вчепляться один в одного, і що з цього зробили балаган,— мовила вона, стараючись пригадати решту. Вона не все зрозуміла з того, що почула, а зараз у голові все перемішалося.— Товстий сказав, що королівна в тяжі. А той у сталевій шапці, у нього ще був смолоскип, він сказав, що слід поквапитися. Здається, він був чарівник.

— Чарівник,— без усмішки повторив Нед.— У нього була довга біла борода й гостроверхий капелюх, усіяний зорями?

— Ні! Все було не так, як у казках Нан. Він зовні не був схожий на чарівника, але товстий сказав, що він чарівник.

— Попереджаю, Аріє, якщо ти все вигадала...

— Та ні, кажу тобі, то було в підземеллі, там, де секретний прохід. Я ганялася за котами, і... ну...— вона скривилася. Якщо вона зізнається, що перекинула королевича Томена, батько по-справжньому розсердиться.— Ну, я прослизнула у вікно. І там були чудовиська.

— Чудовиська, ще й чарівники,— сказав батько.— Схоже, тобі випала справжня пригода. Ті чоловіки, яких ти чула, кажеш, розмовляли про жонглювання й балаган.

— Так,— визнала Арія,— тільки...

— Аріє, то були лицедії,— сказав батько.— На Королівському Причалі зараз, либонь, виступає дюжина різних труп — приїхали підзаробити на глядачах під час турніру. Не певен, що саме робили ці двоє в замку, але, мабуть, король захотів подивитися їхній виступ.

— Ні,— уперто похитала Арія головою.— Ніякі вони не...

— В будь-якому разі, не можна ходити за людьми й шпигувати. І не подобається мені, що моя дочка лазить у невідомі вікна, ганяючись за вуличними котами. Подивися на себе, люба. Руки всі в подряпинах. Щось це затягнулося. Скажи Сиріо Форелу, що я хочу з ним перемовитися...

Несподівано його урвав короткий стукіт у двері.

— Лорде Едарде, перепрошую,— гукнув Дезмонд, ледве-ледве прочиняючи двері,— але до вас проситься чорний брат. Каже, що справа нагальна. Я подумав, ліпше вам сказати.

— Мої двері завжди відчинені для Нічної варти,— сказав батько.

Дезмонд пропустив чоловіка всередину. Той був сутулий і бридкий, з нечесаною бородою й у брудному вбранні, однак батько приязно привітався з ним і запитав, як його звати.

— Йорен, якщо ваша ласка, мілорде. Перепрошую за таку пізню годину,— він уклонився Арії.— А це, мабуть, ваш синок. Схожий на вас.

— Я дівчинка,— не витримуючи, мовила Арія. Якщо чоловік прибув зі Стіни, він мав проїжджати Вічнозим.— Ви знаєте моїх братів? — запитала вона збуджено.— Роб і Бран у Вічнозимі, а Джон на Стіні. Джон Сноу, він у теж Нічній варті, ви точно його знаєте, у нього деривовк — білий з червоними очима. Джон уже став розвідником? Мене звати Арія Старк.

Старий у смердючому одязі дивно подивився на неї, але Арія, схоже, не могла зупинитися.

— Коли ви повертатиметеся на Стіну, зможете передати Джонові листа, якщо я напишу?

Як їй хотілося, щоб зараз поряд був Джон! Він би точно повірив і в підземелля, і в товстуна з роздвоєною борідкою, і в чарівника в сталевій шапці.

— Моя дочка часто забуває про гарні манери,— промовив Едард Старк з легкою усмішкою, яка пом’якшила його слова.— Вибачте за це, Йорене. Вас прислав мій брат Бенджен?

— Ніхто не посилав мене, мілорде, якщо не рахувати старого Мормонта. Я приїхав шукати людей для Стіни, і коли наступного разу Роберт збере судове засідання, я стану перед ним навколішки й благатиму вислухати наші потреби: побачимо, чи немає у короля та його правиці в підземеллях яких покидьків, що їх вони б залюбки позбулися. Однак можна сказати, що ми зараз із вами розмовляємо саме через Бенджена Старка. Його кров почорніла, і після цього він зробився моїм братом так само, як і вашим. Саме заради нього я сюди приїхав. Важка була дорога, я мало не загнав кобилу — так понукав її, добряче обігнавши всіх інших.

— Усіх інших?

Йорен сплюнув.

— Перекупних мечів, і вільних вершників, і решту наброду. В заїзді їх було повно, я бачив, як вони занюхали наживу. Занюхали чи то кров, чи то золото — зрештою, вони пахнуть однаково. Не всі, правда, доїхали до Королівського Причалу. Дехто помчав у Кичеру Кастерлі, яка, до речі, ближче. Лорд Тайвін уже про все знає, можете не сумніватися.

— Знає про що? — нахмурився батько.

Йорен кинув погляд на Арію.

— Нам ліпше побалакати віч-на-віч, мілорде, якщо ваша ласка.

— Як скажете. Дезмонде, проведи мою дочку в її кімнату,— він поцілував Арію в чоло.— Закінчимо розмову завтра.

Арія не зрушила з місця.

— З Джоном нічого поганого не сталося, ні? — запитала вона Йорена.— Чи з дядьком Бендженом?

— Ну, щодо Старка я не певен. А зі Сноу, коли я виїжджав зі Стіни, все було гаразд. Мене хвилюють не вони.

Дезмонд узяв Арію за руку.

— Ходімо, міледі. Ви чули, що сказав ваш лорд-батько.

Арії не лишалося нічого, як піти з ним, шкодуючи, що це не Товстун Том. З Томом вона б знайшла спосіб затриматися біля дверей і почути, що каже Йорен, однак Дезмонд надто прямодушний, його не обдуриш.

— А скільки у батька гвардійців? — поцікавилася вона, спускаючись до себе в спальню.

— Тут, на Королівському Причалі? П’ятдесят.

— Ви ж не дозволите його вбити, правда? — запитала вона.

— Цього можете не боятися, маленька леді,— розсміявся Дезмонд.— Лорда Едарда охороняють удень і вночі. Нічого з ним не трапиться.

— У Ланістерів більш ніж п’ятдесят людей,— зауважила Арія.

— Щира правда, однак кожен північанин вартий десятка цих південних мечників, тож можете спати спокійно.

— А якщо вбити його пошлють чарівника?

— Ну, скажу тобі так,— озвався Дезмонд, витягаючи меч,— чарівники помирають так само, як і прості люди, якщо відтяти їм голову.

Едард

— Роберте, благаю тебе,— змолився Нед,— сам послухай, що ти кажеш! Ти говориш про вбивство дитини!

— Ця шльондра вагітна! — з гуркотом рубонув король кулаком по столу в нарадчій залі.— Я попереджав, що так буде, Неде. Ще там, на курганах, попереджав тебе,