Читати книгу - "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"

О 16:45 екіпажі, що зайняли перші і другі місця у випробуваннях попереднього дня — Каліфорнія, Пенсильванія, Вашингтон і Спортивний клуб Нью-Йорка — вивели судна з човнової станції Принстона на озеро Карнегі. Вони пройшли під точеними склепіннями кам’яного мосту вздовж довгого й широкого вигину озера, а потім по прямій до стартових боксів. «Крилаті бігуни» розвернули свій човен і ввели його в бокс першими, потім Пенсильванія зробила те саме. Коли Вашингтон спробував позадкувати у свій бокс, великий упертий білий лебідь перекрив їм шлях. Боббі Мок закричав на нього в мегафон і, злісно розмахуючи руками, нарешті, змусив його повільно відплисти вбік. Після цього Каліфорнія також зайшла в бокс.

Під пізнім пообіднім сонцем високі дерева, що росли уздовж берега, відкидали довгі тіні на стартові бокси і човни, але це не послаблювало спеки відчутно. Хлопці Вашингтона були з оголеними торсами, знявши свої майки просто перед тим, як залізли в човен. Тепер вони сиділи з веслами у воді, готові до першого сильного гребка, кожен дивився прямо вперед, на шию товариша перед ним, намагаючись дихати повільно й легко та повністю налаштувати свої серця і думки на перегони. Боббі Мок заліз рукою під сидіння і торкнувся щасливого капелюха Тома Боллеса, додаткових 100 грамів до ваги човна в обмін на безмежжя удачі.

Через мить після 17:00 стартер крикнув: «Ви готові?» Усі 4 рульових підняли руки, і стартовий пістолет відразу вистрелив.

Вашингтон вийшов на невдалий старт. Через 4 чи 5 перших гребків Горді Адам і Обрубок МакМіллін «розмились», їхні весла вискочили з води, перш ніж вони завершили свої гребки. Результатами цього були миттєва втрата човном рівноваги та різка зупинка критичного імпульсу, який екіпаж намагався наростити. Решта човнів випередили їх. На наступному гребку всі 8 весел Вашингтона відразу захопили воду чисто й бездоганно.

Спортивний клуб Нью-Йорка швидко очолив перегони, але Пенсильванія, б’ючи воду у високому темпі 40 гребків на хвилину, швидко перехопила лідерство. Каліфорнія, веслуючи на 38 гребках, стала на 3-тю позицію, у трьох метрах перед носом Вашингтона. Боббі Мок і Дон Х’юм узяли курс на 39 гребків, щоб відновити імпульс, але щойно його було досягнуто, відразу ж почали опускати частоту знов до 38, потім до 37, до 36 і, нарешті, до 35 гребків. Коли ритм знизився, «Husky Clipper» все ж продовжував утримувати свою позицію в безпосередній близькості до корми Каліфорнії. Попереду Пенсильванія збивала озеро в білу піну на 39 гребках. Пройшовши чверть дистанції, Боббі Мок побачив, що підбирається до Каліфорнії. Він сказав Х’юму скинути частоту ще раз, і загребний налаштувався на несподівано низький хід 34 гребки. Коли вони наблизились до середини дистанції, Спортивний клуб Нью-Йорк раптом почав видихатись і швидко відстав від Вашингтона. Пенсильванія залишалась попереду на три чверті довжини й навіть продовжувала повільно віддалятись уперед від Каліфорнії. «Husky Clipper» застряг на хвості у Каліфорнії. Хлопці продовжували гребти в ритмі 34 гребки.

Але що за 34 гребки то були. Дон Х’юм по лівому борту і Джо Ранц по правому борту задавали темп на довгі, повільні, гармонійні й плавні удари веслами, і хлопці по кожному борту слідували за ними бездоганно. З берегів озера Карнегі хлопці, весла і «Husky Clipper» виглядали як єдина істота, що граційно й потужно скручується та розкручується, рухаючись уперед по поверхні води. Вісім оголених спин згинались і розгинались в унісон. Вісім білих лопатей занурювались у воду й виринали з неї в одну і ту саму мить. Щоразу, коли лопаті входили в озеро, вони зникали під поверхнею води майже без сплеску чи брижів. Щоразу, коли вони виринали з нього, човен летів уперед без зупинок чи зволікань.

Перед півторакілометровою позначкою Боббі Мок нахилився до Дона Х’юма і закричав: «Ось і Каліфорнія! Ось де ми переможемо Каліфорнію!» Х’юм трохи підняв хід до 36 гребків, і Вашингтон швидко проминув Каліфорнію місце за місцем. Вони почали підбиратися до корми Пенсильванії. Її загребний Ллойд Сакстон, помітивши, що ніс «Husky Clipper» наближається до нього ззаду, підняв ритм до вбивчого 41 гребка. Але коли удари веслами Пенсильванії частішали, вони неминуче зробилися й коротшими. Кинувши погляд на кола на воді від лопатей Вашингтона, Сакстон був приголомшений відстанню між ними. «Їхні кола розходились на півтора метра, у той час як наші — на метр. Це було неймовірно», — сказав він після перегонів. Вашингтон витягнувся на одну лінію з Пенсильванією.

Але Боббі Мок насправді все ще не відпускав хлопців веслувати на повну силу. Вийшовши на фінальні 500 метрів дистанції, він, нарешті, зробив це. Рульовий гаркнув Х’юмові пришвидшити темп. Частота зросла до 39, а потім відразу ж до 40 гребків. Упродовж 5 або 6 ударів веслами носи двох човнів змагались за лідерство, поперемінно випинаючись наперед, як голови коней на скаковій доріжці. Нарешті, ніс Вашингтона рішуче рвонув на метр уперед. З того моменту це був, як сказав пізніше Горді Адам, «качиний суп». За 4 сотні метрів до фінішу Вашингтон просто прожогом промчав повз виснажених хлопців Пенсильванії, як експрес, який переганяє ранковий поїзд, що розвозить молоко, розмахуючи веслами на останніх кількох сотнях метрів із незвичайною грацією і силою. Останні 20 гребків, як Коротун Хант написав батькам наступного дня, були «найкращим, що я коли-небудь відчував у будь-якому човні». На фініші вони були на повну довжину попереду і все ще продовжували збільшувати відрив від інших човнів. Перетнувши фінішну лінію, Боббі Мок, кидаючи виклик усім законам фізики і здоровому глузду, раптом устав, випроставшись на кормі свого човна завширшки 60 сантиметрів і тріумфально виштовхнув кулак у повітря.

Пенсильванія прийшла другою, Каліфорнія — третьою. Човен Спортивного клубу Нью-Йорка, зрештою, з натугою подолав фініш на 3 повних і три чверті