Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

Протягом отого сумбурного уїк-енду два місяці тому вони багато чому навчилися, спершу незграбні й невмілі, бо майже про все майже нічого не знали. Але поволі вони набули певних знань про те, що намагалися робити; мабуть, то не було досконале знання, але вони, принаймні, засвоїли ази розуміння того, як функціонує тіло партнера, бо без таких знань істинної насолоди отримати не можна, особливо для Емі, якій доводилося вчити невігласа Фергюсона тим різноманітним аспектам, якими жінки відрізняються від чоловіків, і тепер, коли він почав усвідомлювати, що до чого, він став почуватися спокійніше і впевненіше, ніж тоді в Нью-Йорку. Тому цього разу все виходило краще, настільки краще, що в отій непроглядно темній кімнаті у Вермонті вони й думати забули, де знаходяться.

Ліжко являло собою стару залізну конструкцію з тонким матрацом поверх двох десятків пружин, і рипіло воно так само, як і та дерев’яна підлога, на якій воно стояло. Воно рипіло під вагою одного тіла, та коли на отому матраці почали рухатися в унісон двоє тіл, ліжко загуркотіло мов грім. Шум, який воно видавало, нагадував Фергюсону паровоз, що мчить зі швидкістю сімдесят миль на годину, тоді як Емі цей шум здався схожим на друкарський прес, що вивергає півмільйона примірників ранкового видання бульварної газети. В обох випадках шум був надто гучним як для задуманого ними легкого «французького фарсу», і тепер, коли цей шум долетів до їхніх вух, в головах у них не лишилося нічого, окрім шуму, окрім їхніх безперестанних хаотичних вигуків, та хіба ж можна зупинитися, коли вони вже підійшли до самісінького краю, готові упасти в прірву екстазу? Ні, не можна. І тому вони знавісніло кохалися, доки не зірвалися в безодню, а коли їхній локомотив зупинився, і у них з’явилася можливість чути щось інше, окрім власного шуму, Емі та Фергюсон почули іще один шум, який долітав з нижнього поверху. То було скигління приголомшеної й наляканої дитини, скоріш за все, то був Девід, різко розбуджений гуркотом, який вони зчинили нагорі, а через мить почувся звук швидких кроків – напевне, то Френсі поспішала заспокоїти свого малюка, поки батько Гері хропів, не прокидаючись. І в цю мить присоромлений і переляканий Фергюсон вистрибнув з ліжка Емі й кинувся пристрибом до своєї кімнати – завіса глухо гепнулася об сцену, і їхня вистава на Гран-Бульварі в стилі французького фарсу скінчилася, не встигнувши як слід початися.

О сьомій тридцять наступного ранку Фергюсон увійшов до кухні і застав там Розу та Девіда, які сиділи за столом стукаючи по його поверхні ножами та виделками й скандуючи в унісон: «Хочемо млинців! Хочемо млинців!» Гері сидів напроти, мовчки сьорбаючи каву і покурюючи свою першу за поточний день цигарку «Парламент». Френсі, стоячи біля печі, кинула на свого кузена роздратований погляд, а потім знову заходилася готувати яєчню. Емі ніде не було видно, і це, вочевидь, означало, що вона й досі спала нагорі в своєму вузенькому ліжку.

Гері поставив чашку на стіл і пояснив:

– Ми пообіцяли їм учора млинців, але забули те, з чого вони випікаються. Як можна переконатися, ідея яєчні їм не надто подобається.

А руденька Роза та білявий Девід продовжували грюкати по столу ножами й виделками, узгоджуючи свої удари зі скандування свого гасла:

– Хчем млинцíв! Хчем млинцíв!

– Тут неподалік має бути крамниця, – припустив Фергюсон.

– Під горою, а потім іще три-чотири милі ліворуч, – відповів Гері, видихнувши угору велике кільце цигаркового диму, явно натякаючи на те, що не має жодного бажання їхати туди сам.

– Я поїду, – запропонувала Френсі, викладаючи готову яєчню у велику білу миску. – Ми з Арчі разом з’їздимо, правда ж, Арчі?

– Як скажеш, – відповів Фергюсон, дещо спантеличений жорсткістю запитання, більше схожого на наказ, а не запрошення. Френсі явно була на нього зла. Спершу отой непривітний погляд, коли він зайшов до кухні, а тепер оцей агресивний тон, що могло означати лише одне: вона й досі думала про оту вчорашню нічну тусню на мансарді, про оте ліжко-локомотив, яке розбудило малого на першому поверсі, про оте непробачне прогрішення, котре, як він сподівався, вона тактовно проігнорує, і хоча Фергюсон знав, що йому слід було відразу ж вибачитися, він був надто присоромлений і тому й слова не зміг вимовити. Поїздка за млинцевою сумішшю та кленовим сиропом не мала жодного стосунку до потурання дитячій забаганці. То був лише привід залишитися з ним сам на сам, аби розібратися з тим, що сталося, й дати йому прочухана.

Тим часом діти плескали в долоні та радісно гукали, святкуючи свою перемогу й посилаючи повітряні поцілунки своїй матері, яка не побоялася заради них вирушити в подорож у таку холодну й сніжну погоду. Гері, який, схоже, був не в курсі того, що відбувається, або, принаймні, виказував до цього свою повну байдужість, загасив свою цигарку, й взявся наминати яєчню. Поглинувши один шматочок, він наштрикнув наступний на виделку і простягнув Девіду. Той подався вперед і проковтнув його. Потім свій шматочок з’їла Роза, а наступний Гері з’їв сам.

– Смачно, еге ж? – спитав він.

– Смакота! – підтвердила Роза.

– Смакота для живота! – озвався Девід, розсміявшись над власним жартом, а потім розкрив рота й проковтнув іще один шматочок яєчні, який простягнув йому батько.

Фергюсону, який спостерігав за цією сценкою, зашнуровуючи черевики й вдягаючи зимову куртку, двоє малих здалися схожими на двох пташенят, яких годує дорослий птах-батько. «Черв’ячки чи яєчні – все одно, голод є голод, роззявлені роти – це роззявлені роти, хоч у птахів, хоч у людей. Так, потім мають бути млинці, але задля хорошого ранкового старту треба спершу чимось підхарчитися».

А надворі були реальні птахи: сірий горобець, вівсянка-кардинал з матово-червоними грудьми, червонокрилі дрозди – спалахи кольорів, на тлі біло-сірого неба, кілька ознак пульсуючого життя в суворому зимовому довкіллі, і коли Фергюсон, перетнувши з кузиною засніжений двір, сідав до блакитного універсалу, йому стало шкода, що уїк-енд буде зіпсований абсолютно безглуздим скандалом. Скільки він себе пам’ятав, вони з Френсі іще ніколи не сварилися, між ними не було сказано жодного лихого слова, їхня обопільна симпатія була постійною й