Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

Різко смикаю на себе двері, але так і застигаю. Злі слова дряпають горло, не знаходячи виходу. Адже на порозі зовсім не той чоловік, якому призначений мій гнів.

- Привіт, - Мирон ніяково посміхається, відводячи погляд убік. - Я намагався попередити про візит, але ти мене ігнорувала.

- О... Я... Так, не бачила. Не очікувала, що ти вирішиш зайти. 

- Думаю, я заборгував тобі кілька відповідей.

Я зніяковіло відходжу вбік, запускаючи Шварца всередину. Акуратно визираю в коридор, побоюючись, що десь там чекає Діма. Але, здається, мій чоловік вирішив давати мені спокою.

- Зробити тобі кави чи чаю? - пропоную машинально. Хоча хвилюють мене інші питання. - Чи ти заглянув на хвилину, сказати, щоб я збирала речі?

- Що? - Мирон хмуриться, дивиться на мене, як на божевільну. - Навіщо мені це робити?

- Не знаю. Може, сталася помилка із заселенням? Вирішив переграти? Я не розумію, як так вийшло.

Усі думки про це я намагалася відкинути, щоб остаточно не зануритися в жанр "детектив" у власному житті. Бо в голову лізли різні теорії змови.

Я проходжу на кухню слідом за Мироном, починаю готувати каву. Потрібно чимось зайняти себе, щоб угамувати дивне хвилювання. Інтуїція кричить про те, що ця розмова з чоловіком може бути дуже важливою.

Болісно корисною.

- Усе просто, - Шварц усміхається. - Я затупив сказати Дімі відразу, що дав тобі іншу квартиру. 

- А чому ти вирішив дати іншу?

- Ця краща, повністю готова для дитини. Та, яку я здавав, звичайна, але вже давно в оренді. Там були базові речі для дітей, на кшталт захисту на шафки, але ж цього недостатньо. Якби Діма відразу мені пояснив про пошук квартири для тебе, то непорозумінь не було б. 

- Він не знав, що ти здаєш кілька варіантів? Або ти не хотів здавати конкретно цю?

- Взагалі, - Мирон морщиться, ніби правда завдає йому фізичної незручності. Куйовдить волосся, потім пригладжує його. Дивиться куди завгодно, але не на мене. - Я готував цю квартиру для сестри.

- Точно. Ти казав, що вона вагітна. Зачекай. Ти оформив квартиру для неї, але віддав мені? А як же Інна?

Тепер я розумію, чому житло здавалося мені настільки новим. Тут справді ніхто не жив до мене! І плівка на дитячому матраці, і меблі в ідеальному стані... Не Діма оформляв квартиру для вагітної коханки, а Шварц піклувався про сестру.

Я видихаю, притуляюся спиною до кухонного столика. Мені стає спокійно і легко. Сумніви, що це було житло для Іри - відпадають. Хоч одна проблема закривається.

Але виникає нове питання. Чому Шварц так вчинив? Чому відразу все не розповів? У чому такий секрет, що він пустив пожити мене в кращу квартиру?

Я знаходжу один варіант, але навряд чи чоловік керувався ним. Просто мені самій було б некомфортно тут жити. Почувалася б ніяково через те, що я займаю чужу квартиру. Турбувалася, в який момент мене попросять з'їхати.

- Інна поки влаштувалася в Одесі, - Мирон знизує плечима. - Повертатися не поспішає. Тож живи тут стільки, скільки тобі потрібно. У будь-якому разі в неї термін невеликий. Поки народить, я встигну ще один комплекс здати в експлуатацію. 

- І ти не сказав про це відразу, тому що...

- Не вважав це важливим?

- Ти брешеш! - я вказую пальцем на чоловіка, відкриваю рота від несподіванки. Не можу повірити, що вперше ловлю його на брехні. - Ти щойно порушив власні правила, Шварц?

- Правда видасться грубою. Якби я був із тобою добрим, ти б сіла мені на шию і звісила ноги.

- Ні! Я ніколи тебе ні про що не просила. Ти мені неймовірно допоміг, але... Ти сам завжди пропонував. Я не нав'язувалася.

- Як скажеш.

Впиваюся поглядом у Мирона, але той повністю мене ігнорує. Розумію, що нормальної відповіді я не доб'юся. І це додає дрібки дивацтва в усю ситуацію.

На моїй пам'яті, Шварц ніколи не брехав. Фонтанував сарказмом, переводив усе на жарт, говорив грубу правду - так. Але його радикальна чесність була елементом жахливого характеру. А тепер чоловік явно уникає правдивої відповіді. 

- Гаразд, - видихаю, розуміючи, що немає сенсу копатися в цьому. Ставлю перед Мироном кухоль із кавою. - Дякую тобі величезне. За все. І за квартиру, і за те, що не сказав Дімі, де я. І що все пояснив...

- Якщо ти будеш перераховувати все, за що вдячна - це займе весь вечір. Начебто ми вводили заборону на подяку, ні?

- Але, Мироне! Я справді вдячна тобі за все, що ти зробив. Знаю, ми з тобою не друзі, але... Дякую, - промовляю швидко, поки чоловік мене не перебив. - І ти не зобов'язаний був їхати відразу до мене, щоб розповісти. Я б якось пережила кілька днів без цієї інформації. Я не хотіла псувати твій вечір.

- Ти нічого не псувала.

- Ти десь відпочивав, а тепер сидиш на моїй кухні. Явно твої плани змінилися.

А якщо він святкував свій майбутній день народження? Тоді я провалюся під землю від сорому. 

- По-перше, я не відпочивав, Тай. Розбирався з орендарями, у них кафе в моєму офісному центрі. Там були проблеми з оплатою. Неважливо. Я не зривався з місця для розмови з тобою, якщо це тебе хвилює.