Читати книгу - "Наречені на свята, Лана Кохана"

***

Ванна кімната на першому поверсі містила чималу душову зону. Укладена темно-сірими блоками з керамограніту й плиткою під дерево, вона спокійно вміщала двох.

Ліза вже забралася всередину — я бачив її крізь скляну перегородку: вона поралася біля краників.

— Дістанеш нам рушники? — гукнула до мене, а тоді сама ж відповіла: — Ні, не дістанеш. Я сама.

— Не такий вже я й немічний, знаєш? — Я дістав рушники з верхньої полиці шафи й прикусив внутрішню сторону щоки, щоб не заскімлити.

— Геройства тут не заохочуються, — прокоментувала це Ліза.

Вона забрала в мене рушники, поклала їх на раковину й потягнула донизу блискавку на моїй толстовці.

— Що ти робиш? — Я не впізнав свій голос.

Лізині брови на долю секунди підстрибнули — вона також помітила зміну. Оце нервозне пищання. Спишемо його на притлумлений біль.

— Ти вже випив знеболювальне?

— Так. Ще не подіяло.

— Гаразд.

Ліза розстебнула мою толстовку, і я запевнив:

— Мені не потрібна допомога.

— Я знаю… але я хочу попіклуватися про тебе.

Я спробував приховати судомний вдих. Стягнувши толстовку, Ліза прискіпливо оглянула мій оголений торс.

Їй подобається те, що вона бачить?

— Добре, так, кхм, — відвела погляд Ліза. Але я встиг помітити, як на рябій щоці майнула ямочка.

Вона потерла шию й нахилилася вбік — клацнула перемикачем. Світло погасло, а з ще одним «клац» загорілася підсвітка дзеркала, що висіло над раковиною. У відображенні я побачив, як Ліза кусає губу, а тоді її руки неспішно ковзнули мені на плечі.

— Твоя черга, — шепнула вона.

Може, я сплю? Сильно вдарився головою в лісі й лежу, марю, поки Ліза чекає на службу порятунку?

— Ти ж казала, це тільки через шви, — нагадав я, вивчаючи її риси.

— Усе так.

— Але зараз хочеш, щоб я роздягнув і тебе?

— Як же мені мити тебе в замурзаному одязі? — пускала бісики вона.

Я спробував приховати осміх. Безрезультатно.

Поклавши руки на її стегна, я неспішно ковзнув вище й пильно стежив за Лізиною реакцією. Її риси були розслаблені, а губи ледь розтулилися, коли мої пальці погладили шкіру живота під лонгслівом. Зібгавши тканину, я потягнув її догори, а тоді огорнув Лізині груди долонями.

— Мені потрібно більше світла, щоб усе краще розгледіти, — серйозно сказав я.

— Почнімо з цього, — усміхнулася Ліза.

— Але ж…

Її руки обхопили моє обличчя й підвели так, щоб наші очі зустрілися.

— Так атмосферніше, — настояла вона, занурюючи пальці в моє волосся.

— Як забажаєш. — Я подавсь уперед.

Її губи були наче солодка вата. Пухкі та ніжні, вони танули на моєму язиці й надили ввібрати їх у себе цілком. Великими пальцями я почав гладити Лізині соски, і вона охнула мені в рот. Я вкусив і відтягнув її нижню губу.

— Ти до біса вродлива, Лапко, — видихнув я.

Одна її долоня все ще грала з моїм волоссям. Друга ж тим часом пройшлася вниз по моїх грудях і животі, ковзнула у джогери, тоді боксери і…

— Я ще й до біса волога, Горчуку, — прошепотіла Ліза, стискаючи мій член у долоні.

Гаразд, так, версію з фантазією відкидаємо. Вона у мене файна, але збурити настільки не годна — аж ніяк!