Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее 📚 - Українською

Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дитинство. Молодість. Літня пора" автора Джон Максвелл Кутзее. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 108 109 110 ... 151
Перейти на сторінку:
на мене, воно заплутує. Але ви знаєте краще, ніж я. Читайте далі.

«Присутність Джона на фермі бентежить решту. Після років, прожитих за океаном, — таких довгих років, що вже думали, ніби він виїхав назавжди, — він раптом з’явився серед них, і над ним витала якась підозра, натяк на щось ганебне. Пошепки переказували чутку, ніби він відсидів своє в американській в’язниці.

Родина просто не знала, як ставитися до нього. В родині ще ніколи не було злочинця, якщо Джон таки справді був злочинцем. Так, банкрут уже був: чоловік, що оженився з її тіткою Мері, хвалько і пияк, якого родина не схвалювала від самого початку, оголосив себе банкрутом, щоб не платити своїх боргів, а потім ні за яку роботу вже не брався, ледарював удома й жив коштом дружини. Але банкрутство, хоч і лишило поганий присмак, — не злочин, натомість в’язниця — це в’язниця.

Сама Марго вважала, що Кутзее повинні докласти більших зусиль, щоб заблукана вівця стала бажана. В неї досі збереглися давні теплі почуття до Джона. Малими дітьми вони розмовляли цілком відверто, що поберуться, коли виростуть. Вони вважали, що це можлива річ — з якого дива їм би мали забороняти? Вони не розуміли, чому дорослі всміхаються, всміхаються і не кажуть, чому не можна».

— Невже я справді казала вам таке?

— Казали. Ви хочете, щоб я вирізав? Мені подобається це місце. Воно розчулює.

— Гаразд, лишіть його. [Сміється.] Читайте далі.

«Її сестра Керол мала іншу думку. Керол вийшла заміж за німця, інженера, що багато років намагався виїхати разом з нею з Південної Африки й перебратися до США. Керол виразно заявила, що не хоче, щоб у її американському досьє з’явилася інформація про її спорідненість із чоловіком, що, байдуже, — був він злочинцем чи ні у властивому розумінні цього слова, — мав якийсь конфлікт із законом, американським законом. Але ворожість Керол до Джона мала ще глибший характер. На її думку, він неприродний і зарозумілий. З вершини своєї engelse [англійської] освіти, казала Керол, Джон спогорда поглядає на геть усіх Кутзее. Вона навіть не годна уявити собі, чому він вирішив потішити їх своєю присутністю на різдвяні свята.

Вона, Марго, засмучена таким ставленням сестри. Сестра, на її думку, стає дедалі черствіша, відколи вийшла заміж і почала крутитись у колі свого чоловіка, колі вихідців із Німеччини та Швейцарії, які приїхали до Південної Африки в 1960-х роках, щоб заробити швидкі гроші, а тепер збираються покинути корабель, коли країна переживає бурхливі часи».

— Не знаю. Не знаю, чи я можу дозволити вам казати таке.

— Що ж, вирішуйте, а я вже зроблю, як скажете. Але ж це те, що ви казали мені, слово в слово. І знайте: таж не буде такого, що ваша сестра піде й купить невідому книжку, опубліковану якимсь науковим видавництвом у Англії. Де тепер ваша сестра?

— Вона з Клаусом живе у Флориді, в містечку з назвою Сент-Пітерберґ. Я ніколи не була там. А щодо вашої книжки — то якийсь її приятель може натрапити на неї й переслати їй, таж ніколи не знаєш. Але не це головне. Коли я розмовляла з вами торік, я була під враженням, що ви просто збираєтесь записати на папері наше інтерв’ю. Я й думки немала, що ви геть перепишете його.

— Це не зовсім правда. Я дійсно не переписував його, а лише надав йому форми розповіді, по-іншому склав. Зміна форми анітрохи не вплинула на зміст. Якщо ви відчуваєте, ніби я вільно поводжуся з самим змістом, це вже інше питання. Чи справді вам здається, що я дозволяю собі забагато свободи?

— Не знаю. Щось видається мені хибним, але я ще не можу сказати, що саме. Можу тільки сказати, що ваш варіант звучить не так, як те, що я розповіла вам. Але відтепер я мовчатиму. Я чекатиму до кінця, щоб скласти свою думку. Тож читайте.

— Чудово. «Якщо Керол надто сувора, Марго надто лагідна й визнає, що це так. Саме вона плаче, коли треба втопити щойно народжених котенят, затикає вуха, коли перелякано мекає призначене на забій ягня, мекає та й мекає. Вона пам’ятає, як замолоду з неї глумилися за це, але тепер, на половині четвертого десятку, вона вже не така впевнена, що їй слід соромитися бути м’якосердою.

Керол заявляє, що не розуміє, чому Джон відвідує родинні збори, але для Марго причина очевидна. До улюблених місць молодості він привіз і свого батька, що, хоча йому лише недавно минуло шістдесят років, видається вже старим чоловіком, якому три чисниці до смерті, — тож Джон і привіз його, щоб він відродився і зміцнів, або, якщо вже не може відродитись, принаймні попрощався з усіма. Як на неї, це вияв синівського обов’язку, і вона щиро схвалює його.

Марго знаходить Джона за сараєм, де він щось лагодить у своїй машині, або принаймні вдає, ніби лагодить.

— Щось поламалося? — запитує вона.

— Двигун перегрівається, — відповів він. — Нам двічі довелося зупинятись у горах на ділянці Дютуатс-Клуф, щоб він охолов.

— А ти попроси Майкла, хай подивиться. Він знає все про машини.

— Майкл має досить клопоту з гостями. Я сам полагоджу.

Марго припускає, що Майкл був би радий знайти причину втекти від гостей, але не наполягає. Вона надто добре знає чоловічу впертість, знає, що чоловік радше безкінечно боротиметься з якоюсь проблемою, ніж зазнає приниження просити іншого чоловіка.

— Це на цьому ти їздиш у Кейптауні? — запитує вона, маючи на увазі під «цим» однотонний пікап «Датсун», своєрідний легкий ваговоз, який вона пов’язує з фермерами і будівельниками. — Навіщо тобі ваговоз?

— Він корисний, — коротко відповідає Джон, не пояснюючи, в чому може полягати та користь.

Марго не могла не розсміятися, коли побачила, як він прибуває на ферму за кермом цього ваговоза, з бородою, скуйовдженим волоссям і совиними окулярами, батько сидів поруч, як мумія, напружений і збентежений. Як їй хотілося тоді сфотографувати цю картину! А ще їй хочеться спокійно поговорити з Джоном про його зачіску. Але кригу ще не зламано, задушевні розмови мусять почекати.

— Як знаєш, — проказала вона. — А мені сказали покликати тебе на чай, на чай і melktert[51], який спекла тітка Джой.

— Буду за хвилину, — мовив він.

Удвох вони розмовляють африкаансом. Але у своєму африкаансі Джон зашпортується, і Марго підозрює, що її англійська краща за його африкаанс, хоча, живучи в глушині, в plattenland, їй рідко доводиться розмовляти англійською. Але вони розмовляли між собою африкаансом, відколи

1 ... 108 109 110 ... 151
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"