Читати книгу - "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Іра Якір заперечувала спільне в «Бісах» і в «Чого ж ти хочеш?». Один з присутніх заперечував Геніальне у Достоєвського. Я, як завжди у суперечках, намагався знайти близьке мені і в Іри, і в її супротивника.
Від Достоєвського перейшли до Костянтина Леонтьева. Про нього я майже нічого не знав. Розповіла Іра.
Пізно ввечері ми почули за вікном крик. Це кричала Вероніка Калиновська. Вона йшла до нас і побачила міліцію. Ми не розчули її слів, але почали ховати стенограму. Не встигли — увірвалось з десяток лягавих на чолі зі слідчим прокуратури Василем Омеляновичем Грищенком. Від нього почали вимагати ордеру на обшук. Грищенко зовсім не був схожий на добродушного Васю, яким уявлявся з розповідей. Грубіянив, підвищував голос. Лягаві стали біля дверей, біля вікна. Малий Недобори заплакав. Довелося гримнути на лягавих, щоб поводились трохи пристойніше. Почали шукати крамолу. Частину стенограми знайшли одразу. Другу вдалося сховати у них під носом.
Шукали бездарно. Вася увесь час нервував. Його охопив істеричний азарт мисливця.
Наприкінці обшуку наказав Владикові Недоборі одягатись. І нам, приїжджим. Всією своєю поведінкою підкреслював, що заарештує саме нас.
Ми почали вимагати ордер на затримання. До протоколу обшуку хотіли внести зауваження про погрози і грубість Гриценка. Той дозволив, щоб це записала тільки дружина Недобори Софійка.
Коли нас виводили, на сходах стояв Аркадій Лєвін — він прибіг, дізнавшись, що роблять обшук. Ми попрощались, сіли у «воронок» і поїхали. Недобора з напрямку здогадався, що на Холодну Гору, тобто в тюрму.
Що там відбувалось, я описав у статті «Повість про те, як ми з Василем Омеляновичем зробили з Рабіндраната Тагора антирадянщика, і що з цього вийшло».
Нас трьох, без Недобори, після допиту випустили. Я залишився у Владика вдома. Наступного дня Софійка пішла до Гриценка дізнаватись, що з Владиком, я залишився вдома. На душі було нестерпно тяжко. Поставив Владикову платівку «Улюблені пісні Леніна».
І все жахіття нашої історії хлинуло з цих пісень. Ніби диявол цими піснями розігрував свій вічний водевіль.
Ось «Слухай!» — про те, як перегукуються між собою вночі охоронці царської тюрми. «Спускається сонце над степом…» я завжди любив. Це пісня колодників, що бредуть по етапу.
Але сьогодні вона звучала особливо страшно:
Динь-бом! Динь-бом!
Слышен звон кандальный.
Динь-бом! Динь-бом!
Путь сибирский дальний.
Слышно там и тут:
Нашего товарища на каторгу ведут.
Це ж і Ленін її співав, любив її, хоча туга пісні була така невластива йому. Співала Олицька Катерина Львівна. А тепер я слухаю і бачу перед собою Алтуняна й Недобору, що бредуть все в той же Богом проклятий Сибір.
А перед очима портрет Леніна (рідко в кого з учасників руху він висить), у шафі стоять його твори.
Чути «Інтернаціонал»: «Чуєш, сурми заграли, час розплати настав!»
Так, це і наші слова. Але… адже ж ці слова співали Сталін, Берія, Хрущов, співають Андропов, Гриценко, десятки тисяч негідників. Співали дочки Яхимовича, коли його забирали. Співав Петро Григорович Григоренко.
Але й псалми — прославу Богові співали десятки тисяч катів і десятки тисяч їхніх жертв, і мільйони байдужих…
Апокаліпсис, кривава маячня божевільного Бога чи психонутої матінки Природи?..
Як співається в одній зеківській пісні (про Сталіна):
Вы здесь из искры раздували пламя,
Спасибо вам, я греюсь у костра.
Зняв напругу сльозами. З дитинства не плакав, але тут істерика розрядила апокаліптичний настрій.
(У Франції мені дорікали тим, що на Конгресі профспілок учителів — ФЕН я співав «Інтернаціонал» і навіть кулак підняв. Цей кулак багатьох обурив. Смішно, але саме ті, кого вони бояться — члени ФКП — кулака не підіймали! А «Інтернаціонал» співали всі. Я ж бачив тоді перед собою кімнату Недобори, програвач. І бачив дочок Яхимо-вича, ГУЛАГ, катів і жертв, і свій плач над трупом Інтернаціоналу.
А чому ж співав? Тому, що тут же були друзі з Іспанії і з Чилі. Кулак? Кулак — боротьба, Інтернаціонал всіх чесних людей. Можна і без символічного кулака будувати ГУЛАГ (казати гарні слова і ножа гострити), можна і з кулаком бути гуманним. А тут були люди, які всі як один раділи з того, що жертву ГУЛАГу врятовано. Хто знає, що буде через двадцять років. Може, вони почнуть різати одне одного?! Але ж ріжуть і без Інтернаціоналу на устах і своєю різаниною штовхають в обійми брежнєвського Інтернаціоналу.)
Москвичі поїхали. Я залишився на день народження Аркадія Лєвіна — 1 грудня.
Усі ці дні ми затято сперечались — про тактику боротьби, про політекономію, про мораль, причини поразки революції.
Через три дні випустили Недобору. У ньому боролись почуття радості і сорому за те, що не посадили. Він боявся, що зробив якісь помилки і переконав Гриценка у тому, що виходить із боротьби.
Увечері 1-го ми зібрались у Лєвіних. Випили. Посперечались. Зрозуміло було, що хлопців заарештують: суд виніс окрему постанову про порушення кримінальної справи проти свідків. Коли всі розійшлись, ми з Аркадієм взялися за теоретичні проблеми неомарксизму — політекономічні, етичні, філософські та інші.
Зателефонувала з Москви Іра Якір: були обшуки у шістьох, у тому числі й у неї. В Іри забрали мого листа «Росінантові» і ще багато дечого. Я уявив — скільки! Я сам бачив у неї гори самвидаву. Обшук в Іри, — отже, наступ на Петра Якіра — її батька — збільшився. Заарештували двох студенток, Іриних приятельок — Ольгу Іофе й Іру Каплун. Іра натякнула, що обшуки пов’язані з підготовкою студентів до антисталінських виступів.
Годині о четвертій Аркадій заснув, а я ліг почитати «Тюремні зошити» Грамші, які Аркадій дуже цінував. О шостій ранку — дзвінок. Типовий, нахабний, голосний, безперервний. Розбудив Аркадія, він відчинив двері. Грищенко з компанією.
— А, знову ти!
Я так само зі злом:
— Не «ти», а «ви». А ви знову вриваєтесь у чужі домівки. Ви не маєте права о шостій ранку приходити з обшуком.
— Знов права качаєш? Одягайся!
Я почав сперечатися про нічний обшук. Він тільки злісно відмахувався: все, мовляв, марно. Мати Аркадія дивилась на мене співчутливо й налякано. Я зрозумів, що те, що я сперечаюсь, лякає її, і замовк.
Вона шепнула (я почув) до дочки Тамари:
— Я зберу йому білизну.
Гриценко поводився так, що всі розуміли: арештують мене. Він недбало у всьому
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ», після закриття браузера.
