Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

спосіб провести трохи часу на вузлі зв’язку?

— Ми типу намагаємося зараз принишкнути, — відповів

Голден. — Хочеш щось відправити?

— Мені треба дещо пошукати, — сказав Пракс. — Дані, які ми

отримали на Ганімеді, про те, як вони забрали Мей. Є

зображення жінки, яка була з ними. І якщо я дізнаюся, що

сталось із доктором Стріклендом... Я сидів на заблокованій

системі, відколи вона зник ла. Навіть якщо це відкриті бази

даних і мережі, то вже буде щось.

— І або це, або сидіти й варитися, поки не прилетимо на

Тайко, — визнав Голден. — Добре. Я скажу Наомі, щоб вона дала

тобі доступ до мережі «Росі». Не знаю, чи є щось у файлах ОПА, але можеш заразом і їх перевірити.

— Чесно?

— Звичайно. У них непогана база даних із розпізнавання

облич. Вона всередині їхнього захищеного периметра, тому

може знадобитися, щоб запит зробив хтось із нас.

— І з цим не буде питань? Я не хочу, щоб у вас виникли

проблеми з ОПА.

У Голдена була тепла і радісна усмішка.

— Серйозно, не думай про це... Алексе, що там у нас?

— Схоже, вантажний шлюз не герметичний, це ми знали

раніше. Може, нас підбили, і його продірявило. Відеоканал

знову працює... стривай...

Голден став подивитися через плече Алекса. Пракс зробив іще

один ковток їжі і не втримався з цікавості. Один із кутів екрана

займало зображення вантажного відсіку, не ширше за долоню

Пракса. Здебільшого вантаж кріпили на електромагнітних

піддонах, приклеєних до пластин біля широкого входу, але якусь

частину відірвало і притиснуло до підлоги під дією гравітації. Це

надавало кімнаті неприродного, ешерівського вигляду. Алекс

змінив розмір, наблизившись до вантажного шлюзу. В одному

з кутів усередину загиналася товста секція металу. Блискучий

метал показував, де через згин тріснули зовнішні шари. Крізь

дірку виднілися зоряні бризки.

— Ну, принаймні її легко знайти, — сказав Алекс.

— Від чого це? — запитав Голден.

— Не знаю, кеп. Я не бачу опіків. Але рейкотрони не загнули б

так метал. Просто зробили би діру. І відсік не пробитий, тож хай

що це було, воно не залишило дірки з іншого боку.

Пілот знову наблизився, уважно придивляючись до країв

дірки. І справді, слідів опіку не було, але на металі шлюзу

й палуби виднілися тонкі чорні плями. Пракс нахмурився. Він

відкрив рота і знову закрив.

Голден висловив думки Пракса вголос.

— Алексе? Це що, відбиток руки?

— Схоже на те, кеп, але...

— Відсунь. Оглянь палубу.

Вони були крихітні. Ледь помітні. Легко пропустити на

маленькому зображенні. Але вони були там. Відбитки руки, вимазані у чомусь темному, що, був твердо переконаний Пракс, колись було червоним. Упізнаваний відбиток п’ятьох пальців

ноги. Довга смуга чорного.

Пілот простежив за слідом.

— Цей відсік у жорсткому вакуумі, так? — уточнив Голден.

— Був півтори доби, кеп.

Дружній тон випарувався. Тепер тільки серйозний.

— Посунь управо, — наказав Голден.

— Слухаю, кеп.

— Добре, стоп. Що це?

Тіло було скручене в позі зародка, лише долоні притискалися

до перегородки. Воно лежало нерухомо, ніби на кораблі була

висока гравітація і до палуби його притискала власна вага. Тіло

антрацитово-чорне і криваво-червоне. Пракс не був певен, чоловік це чи жінка.

— Алексе, у нас заєць?

— Цього точно нема у накладній.

— І цей тип голими руками прогнув собі шлях крізь мій

корабель?

— Дуже на те схоже.

— Еймосе? Наомі?

— Я теж бачу.

Голос Наомі пролунав із термінала, а відразу за тим — низький

свист від Еймоса. Пракс згадав загадковий шум насилля

в лабораторії, тіла охоронців, з якими вони не билися, розбите

скло і чорні волокна на ньому. Перед їхніми очима був

експеримент, який у лабораторії зірвався з ланцюга. Втік на

холодну, мертву поверхню Ганімеда і чекав там, поки не

виникла нагода втекти. Пракс відчув, як тілом пробігли

мурашки.

— Гаразд, — сказав Голден. — Але ж воно мертве, так?

— Не думаю, — відповіла Наомі.