Читати книгу - "Снігопад, Ніл Стівенсон"

І ще одна справа, яку треба залагодити, справа, залагоджувати яку йому геть не хочеться.

Хіро не раз і не двічі бував у місцях, де миші та щури ставали серйозною проблемою. Колись він вирішував її за допомогою пасток, але згодом почалася смуга невдач. Серед ночі він чув ляскіт пастки, а тоді, замість тиші, жалісне попискування, здушене шамотіння спійманого гризуна, що намагається лізти назад, у безпечну нору, хоча пастка надійно замкнулась на якійсь частині його тіла, переважно на голові. Коли прокидаєшся о третій ночі і знаходиш на кухонному столі живу мишу, за якою тягнеться слід із розквашених мізків, буває складно знову заснути, і тепер він розкладає отруту.

Тут і зараз подібна ситуація: важко поранений чоловік — отой останній, котрого застрелив Хіро, — зараз сіпається на борту яхти, на баку, щось белькоче.

Понад усе Хіро хоче залізти зараз в «зодіак» і звалити, іще ніколи й нічого не хотів так сильно. Він знає — щоб позбавити пораненого страждань, доведеться посвітити на нього ліхтариком, а якщо посвітить, то побачить те, чого вже ніколи не зможе забути. Але це треба зробити. Він кілька разів ковтає клубок, бо спазми вже перехоплюють горло, а тоді світить ліхтариком.

Все значно гірше, ніж він очікував.

Вочевидь, куля, влучила чоловікові кудись у перенісся, пройшла знизу вгору. Все над переніссям просто знесло, Хіро бачить мозок у розрізі.

Щось стирчить із голови. Хіро думає, що це можуть бути уламки черепа чи щось таке, але це щось надто гладке і пряме, аби виявитись уламком.

Хіро вже переборов першу хвилю нудоти, дивитися стає трохи легше. Легше від усвідомлення того, що бідолашний уже відмучився, йому знесло більше половини мозку. А проте він і досі белькоче — свистить і харчить, ніби розладнана органна труба, але це просто залишкові нервові сигнали, що йдуть зі спинного мозку, змушуючи скорочуватися голосові зв’язки.

З голови чоловіка стирчить не кістка — антена в фут завдовжки. Запаяна чорною ґумою, ніби антена поліцейської рації, і закріплена до голови над лівим вухом. Один із підключених, про яких згадував Еліот.

Хіро береться за антену і смикає. Мабуть, варто прихопити цю гарнітуру із собою — вона точно якось пов’язана із системами керування Плотом.

Антена не виходить. Хіро тягне з усієї сили, залишки голови крутяться, але антена не піддається. Тоді Хіро розуміє, що це взагалі не гарнітура — антена намертво вживлена в череп.

Хіро перемикає окуляри в міліметровий діапазон, вмикає радар і вдивляться у рештки голови.

Антена кріпиться до черепа короткими шурупами, які врізаються в кістку, але не протикають її наскрізь. Біля основи антени — кілька мікрочипів, проте, просто поглянувши на них, Хіро не може з’ясувати їхнє призначення. Втім, сьогодні одного-єдиного чипа достатньо, щоб розмістити на ньому суперкомп’ютер, тож якщо перед вами два і більше чипів, які працюють у тандемі, — перед вами вельми непроста апаратура.

Із основи антени виходить дріт-волосінь, він пронизує череп і заходить у стовбур головного мозку, де починає розгалужуватися мережею дрібніших контактів, інтегрованих у мозкову тканину, ніби змія, що кільцями обвиває стовбур дерева.

І це пояснює, яким чином хлопець продовжує безперервно белендіти типове для Плоту белькотання, навіть втративши половини мозку: схоже на те, що Л. Боб Райф знайшов спосіб налагодити електронний контакт із тією частиною мозку, де живе Ашера. Ці слова породжуються не в мозку мовця. Це п’ятидесятницька радіопередача, яку ловить антена.

«Голос розуму» досі в робочому стані, але його монітор випромінює в небеса блакитну статику. Хіро знаходить вимикач і натискає на кнопку. Настільки потужні комп’ютери мають слухняно вимикатися за командою: вимикати їх через фізичний розрив живлення — це ніби заколисати людину, перетявши їй спинний мозок, але коли у системі відбувається «снігопад», вона втрачає здатність виконувати команди, і тоді потрібні примітивні методи. Хіро пакує систему Ґатлінґа у валізу і замикає її.

Чи то зброя не така важка, як здавалося, чи то в нього передоз адреналіну. Потім він розуміє, чому валіза здається легшою: більшу частину її ваги становили боєприпаси, а Риб’яче Око їх добряче повистрілював. Він наполовину несе, наполовину волочить зброю на корму, пересвідчується, що система тепловідведення все ще залишається у воді, тоді перекидає валізку в зодіак.

Перелазить слідом, приєднується до Транса — той уже на борту — і починає поратися біля мотора. Хлопець заперечує:

— Ні мотор. Сильно плутатися.

Точно. На гвинт намотається сітка. Транс показує Хіро, як вставити весла в кочети.

Якийсь час Хіро веслує, поки опиняється у чималій чистій зоні, що зиґзаґами тягнеться крізь Пліт, наче плесо чистої води поміж полями плавучої арктичної криги.

— Добре мотор, — каже Транс.

Хіро опускає мотор у воду, Транс напомповує бензин і заводить двигун. Запускається з першої спроби — на кораблі в Брюса Лі був порядок.

Щойно Хіро починає маневрувати на відкритій ділянці, з’являється страх, що це просто невеличке плесо посеред гетто, звідки немає виходу. Але це лише гра світла й тіні — вони повертають і бачать, що відкрита ділянка тягнеться далі. Це ніби об’їзна дорога навколо Плоту, від неї дрібніші вулички і навіть провулки ведуть у нетрища різноманітних гетто. Через візори Хіро бачить, що в’їзди до провулків перебувають під охороною — можна кататися скільки завгодно об’їзною дорогою, але люди захищають свої райони.

Найгірше, що може статися на Плоту, — це коли ваш район відчепиться від інших. Саме тому Пліт — таке хаотичне плетиво. Мешканці кожного району бояться, що сусіди вирішать їх наїбати, відрізати від основної маси, приректи на голодну смерть посеред океану, тож постійно знаходять нові й нові способи прив’язуватись одне до одного, перекидають кабелі над і під водою, в обхід чужих районів, прив’язуються до віддалених кораблів, до сусідів другого порядку, а найкраще — до суден Ядра.

Не варто казати, що вартові цих районів озброєні. Переважно у них, наскільки можна розгледіти, маленькі китайські підробки АК-47. На радарі яскраво світиться метал ствольних коробок. Китайський уряд штампував цей брухт у несосвітенних кількостях — звісно, ще в ті часи, коли всерйоз переймався можливістю сухопутної війни із советами.

Більшість вартових нагадують зачуханих ополченців з першої-ліпшої країни Третього світу, але на вході до кожного району Хіро бачить головного вартового, з голови котрого стирчить радіоантена.

За кілька хвилин вони припливають до місця,