Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Аеропорт, Артур Хейлі 📚 - Українською

Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Аеропорт" автора Артур Хейлі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 108 109 110 ... 145
Перейти на сторінку:
промовив Ордвей. — Невеликий дипломат, і, здавалося, він дуже хвилювався за його вміст. Ви не знаєте, що могло бути всередині?

— Ні, сер.

— Інез, ви сказали, що ваш чоловік працював підрядником — будівельним підрядником. У своїй роботі він коли-небудь користався вибуховими речовинами? — Запитання прозвучало настільки недбало, що слухачі навіть не звернули особливої уваги на те, про що ж ідеться. Але коли до них дійшла суть, у кімнаті запанувала несподівано напружена атмосфера.

— А, так, — відповіла Інез. — Часто.

Ордвей витримав помітну паузу, перед тим як продовжити:

— То ваш чоловік багато знає про вибухівку?

— Думаю, так. Він завжди любив це діло. Але… — Вона раптом затнулась.

— Але що, Інез?..

У мовленні Інез Ґерреро зненацька проступила знервованість, якої раніше не було.

— Але… він поводиться з нею дуже обережно. — Вона обвела очима кімнату. — Будь ласка… що це все означає?

Ордвей м’яко сказав:

— Ви ж здогадуєтеся, Інез, чи не так?

Коли вона не відповіла, лейтенант майже байдужим тоном запитав:

— Де ви живете?

Вона продиктувала адресу квартири у Саут Сайді, й Ордвей записав її.

— Там сьогодні був ваш чоловік; сьогодні ввечері, раніше?

Уже зовсім налякана Інез кивнула.

Ордвей повернувся до Тані. Не підвищуючи голосу, він попросив:

— Зв’яжися зі штабом поліції в місті; оцей відділок. — Він нашкрябав номер у блокноті. — Попроси побути на лінії.

Таня швидко підійшла до Мелового столу.

Ордвей запитав Інез:

— Ваш чоловік тримав якісь вибухові матеріали у квартирі? — Коли вона завагалася, поліцейський обдав її несподіваною різкістю: — Ви дотепер говорили правду; зараз мені не брешіть! Мав?

— Так.

— Які речовини?

— Трохи динаміту… і капсулі… Вони залишилися.

— З його роботи підрядником?

— Так.

— Він колись про них говорив? Пояснював, навіщо їх тримає?

Інез похитала головою.

— Тільки, що… якщо знати, як з ними поводитися… то вони безпечні.

— Де він тримав вибухівку?

— Просто в шухляді.

— У якій шухляді?

— У спальні. — Вираз несподіваного шоку проступив на обличчі Інез Ґерреро. Ордвей це помітив.

— Ви тільки-но щось згадали! Що саме?

— Нічого! — Паніка проступала в її очах та голосі.

— Ні, згадали! — Нед Ордвей розлючено нахилився вперед до Інез. Удруге за сьогодні в цій кімнаті він не демонстрував ані краплі доброти; тільки грубу, жорстку лють поліцейського, який потребував відповідей і який їх дістає. Він вигукнув: — І не думайте ухилятися чи брехати! Це не спрацює. Кажіть, що ви згадали. — Інез скиглила. — Припиніть це! Кажіть, що знаєте!

— Сьогодні… Я про це не думала раніше… ті речі…

— Динаміт і капсулі?

— Так.

— Ви марнуєте наш час! Ну, що з ними?

Інез проскиглила:

— Вони зникли!

Таня тихо сказала:

— Я зв’язалася, лейтенанте. Вони чекають.

Ніхто не зронив ні слова.

Ордвей кивнув, не відриваючи погляду від Інез.

— Чи ви знали, що сьогодні, перед тим як рейс вашого чоловіка злетів, він застрахувався на серйозну — навіть дуже серйозну суму, і вказав вас бенефіціаркою?

— Ні, сер. Клянуся, я нічого не знаю…

— Я вам вірю, — сказав Ордвей. Він замовк, роздумуючи, а коли знову заговорив, його голос грубо скрипів: — Інез Ґерреро, послухайте мене уважно. Ми вважаємо, що ваш чоловік взяв ту вибухівку, про яку ви розповіли, сьогодні з собою. Ми думаємо, він проніс її на літак до Рима, і, оскільки немає інших пояснень таких дій, він збирається знищити літак, убивши себе та всіх людей на борту. А тепер у мене ще одне запитання, і перед тим, як дасте відповідь, добре подумайте, не забувайте про всіх тих людей — невинних дорослих та дітей, — які зараз також на борту літака. Інез, ви знаєте свого чоловіка; знаєте його краще, ніж будь-хто з живих людей. Чи здатний він… заради грошей від страхування; заради вас… здатний він на те, що я тільки-но описав?

Сльози текли по обличчі Інез Ґерреро. Вона була близька до нервового зриву, але повільно кивнула.

— Так. — Голос здавлювало горло. — Думаю, здатний.

Нед Ордвей обернувся.

Він узяв телефонну слухавку в Тані та почав говорити швидким низьким голосом. Давав інформацію, перемежовуючи її кількома проханнями.

Одного разу він спинився й знову звернувся до Інез Ґерреро:

— Вашу квартиру обшукають, і, якщо треба, ми дістанемо ордер. Але буде простіше, якщо ви просто дасте згоду. Погоджуєтесь?

Жінка отупіло кивнула.

— Добре, — заговорив Ордвей у слухавку, — вона погоджується. — За якусь хвилину він закінчив розмову.

Ордвей звернувся до керівника ТУО та Мела:

— Ми зберемо докази у квартирі, якщо будуть. Окрім цього, наразі ми нічого вдіяти не можемо.

Керівник ТУО похмуро сказав:

— Та ми тут ніхто нічого вдіяти не можемо, хіба молитися. — Зі стривоженим посірілим обличчям він почав записувати нове повідомлення для Рейсу Два.

9

Їжу, що її просив командир Вернон Демерест, уже подали пілотам Рейсу Два. Апетитний асортимент на таці, яку принесла одна зі стюардес із кухні-буфету першого класу, швидко зникав. Відкусивши шматок тарталетки з лобстером і грибами, приправленої пармезаном, Демерест вдячно простогнав.

Як і зазвичай, стюардеси проводили кампанію відгодовування худорлявого молодого бортінженера, Сая Джордана. Вони йому нишком підсунули кілька додаткових закусок на окремій тарілці позаду двох командирів, і тепер, поки Джордан порався над кранами кільцювання паливних баків, його щоки ледь не лускались від курячої печінки в беконі.

Невдовзі всім трьом пілотам, які по черзі відпочивали у тьмяно освітленій кабіні екіпажу, принесуть однакову чудову основну страву та десерт, який авіакомпанія подаватиме пасажирам першого класу. Єдине, що пасажирам перепаде, а екіпажу — ні, це столове вино і шампанське.

«Транс Америка», як і більшість авіакомпаній, важко працювала над забезпеченням першокласної їжі в польоті. Дехто стверджував, що авіакомпанії — навіть міжнародні — мають перейматися лише перевезенням, знизити обслуговування під час польоту до рівня місцевих та позбутися зайвої розкоші, включно з їжею якості вищої, ніж простий запакований сухий пайок. Інші, проте, вважали, що надто велика частка сучасної галузі перевезень залишилася на рівні сухого пайка, і вітали домішку стилю й елегантності, якого надавала хороша їжа на борту. Авіакомпанії отримували дуже мало скарг стосовно харчового обслуговування. Більшість пасажирів — туристичного та першого класів — схвалювали їжу, сприймали її як свого роду розвагу та залюбки смакували.

Вернон Демерест, язиком вишукуючи останні соковиті шматочки лобстера, думав так само. У ту ж мить у кабіні екіпажу голосно задзвеніла система вибіркового виклику й загорівся сигнальний вогник радіопанелі.

Енсон Гарріс здійняв брови. Один дзвінок системи вибіркового виклику був справою незвичною; два протягом менш ніж години — чимсь винятковим.

— Дали б нам номер, якого немає в списках, — сказав позаду Сай Джордан.

Демерест потягнувся до

1 ... 108 109 110 ... 145
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аеропорт, Артур Хейлі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аеропорт, Артур Хейлі"