Читати книгу - "Письменник, Руслан Баркалов"

Кажуть, іноді людина робить щось не розуміючи сама що саме і для чого. Наче її розум стає затуманеним в той момент. І робить вона все те собі на загибель. Ми сміємося з такого твердження. Але якщо гарно подумати, то стає від того зовсім не смішно. І надто реалістично пояснює таку діяльність людини.

Юнта відчувала легку слабкість ще в аеропорті. Але вона не хотіла розслаблятися зараз. Жінка списала це на перевтому і знервованість. Тому і не надавала цьому вагомого значення. Вона себе заспокоювала тим, що коли прилетить, то гарно виспиться в якомусь готелі. І все перейде. А може навіть ще в літаку подрімає.

Але ні, спати вона не могла. Її наче щось душило. І чим більшу літак набирав висоту, тим сильніше її душило. Наче потойбічні сили попереджували її про щось страшне. Але вона це просто ігнорувала. Як і всі решта. Головним для неї було дістатися нової землі. А вже там вона зможе і відпочити вдосталь і заспокоїтися.

Але на жаль, доля не завжди дозволяє людині закінчити те, що вона задумала. І часом вона робить зовсім несподівані повороти, повністю змінюючи майбутнє людей, або й забираючи в них його повністю. І як би нам не хотілося але ніхто з нас не має ні найменшої уяви про те, як і коли закінчиться його життя. Не знає, за яким поворотом чекає на нього те що люди називають смерть. Ось він найголовніший момент нашого життя – момент істини.

Юнта відкинулася в кріслі і думала про щось своє. Вона зовсім не підозрювалася, що через кілька хвилин щось може статися. В своїй голові вона будувала якийсь план, як жити далі. Вона хотіла жити. І жити добре. Але її життю прийшов кінець.

Літак, в якому була Юнта, вилетів з аеропорту і піднявся в темноту ночі аби більше ніколи і ніде не сісти.