Читати книгу - "Генерали імперії"

Потрібно було раз і назавжди вирішити, як бути із своєю союзницею — бігти й далі з нею в однім упряжі до своєї загибелі, чи дати їй на прощання штурхана під зад? Маннергейм сходився на останньому. Ось тільки як це зробити, щоб Третій рейх не напав на Фінляндію з одного боку, в той час як її все ще терзав СРСР з другого боку? Бо тоді — кінець. Швидкий і невідворотний. Фінляндія не витримає війни і на один фронт, а на два й поготів…

17 серпня в Ставку в Міккелі зненацька прибув з Берліна генерал-фельдмаршал Кейтель — щоб привітати Маннергейма від імені рейхсканцлера Гітлера з новою посадою глави держави. Хоча, як відчував президент, мета Кейтеля була іншою — з наказу Гітлера він спробував ще раз вплинути на Маннергейма і перешкодити йому піти своєю дорогою.

Генерал-фельдмаршал забажав дізнатися, що означає на практиці об’єднання цивільної і військової влади в одних руках. Маннергейм, нічого не втаюючи, з прямотою військовика відповів: а те означає, що народ Фінляндії має йти своєю дорогою, тією, яку він сам вибирає. А дорога одна — та, що веде до свободи. І сама свобода. Президент Рюті, як найвищий керівник зовнішньої політики, не зміг зберегти свободу дій за обставин, що склалися. Тому й пішов у відставку. Про це він, Маннергейм, і хотів би донести до відома рейхсканцлера.

Кейтель нервував і зізнався, що не міг почути від Маннергейма нічого іншого, крім того, що в якості глави держави він буде робити все, аби вивести Фінляндію з війни.

— Так, я для цього й покликаний, — відповів маршал, пильно дивлячись в очі генерал-фельдмаршалу, і додав твердо, всього лише одне слово: — Долею.

25 серпня представники Маннергейма поцікавились у посла СРСР в Стокгольмі, які існують передумови для початку переговорів про мир? Пані Коллонтай відповіла, що головна одна: радянський уряд готовий до мирних переговорів, якщо Фінляндія виконає дві попередні умови: негайний розрив відносин з Німеччиною і вивід німецьких військ з країни на протязі двох тижнів, у всякому разі, до 15 вересня. Якщо ж німці не підуть на це, то треба інтернувати їхнє військо. Ці умови, додала пані посол, узгоджені з урядами Великобританії і США.

Уряд Фінляндії дав згоду на таких умовах вести переговори, його рішення затвердив парламент, і послу Німеччини 2 вересня в Гельсінкі була вручена нота, якою між Фінляндією та Німеччиною розривалися дипломатичні стосунки і пропонувалося негайно вивести німецькі війська з країни на протязі двох тижнів. Через генерала Ерфрута президент Маннергейм послав німецькому фюреру і головнокомандуючому Адольфу Гітлеру такого листа:

«В момент трудних рішень, які мають бути, я маю необхідність повідомити Вам, що прийшов до переконання, що спасіння мого народу зобов’язує мене знайти спосіб швидкого виходу з війни.

Неблагополучний розвиток загальної воєнної ситуації все більше обмежує можливості Німеччини в грядущі моменти виявити нам в достатніх розмірах і в потрібний час допомогу, якої ми потребуємо, і яку Німеччина, на мою думку, щиро хотіла б надати нам. Навіть перекидання в Фінляндію однієї-єдиної дивізії займе стільки часу, що протягом нього наш спротив може бути зломлений під натиском переважаючих сил противника. До того ж, як я розумію, обстановка не дозволяє спеціально тримати у Фінляндії достатню кількість німецьких дивізій, готових до дій. Досвід минулого літа тільки підтверджує це передбачення.

З оцінкою воєнної ситуації, викладеної тут, погоджується все більше і більше вибраників народу Фінляндії… Конституція не дає мені можливості не брати до уваги цю явну волю більшості народу, що постійно зростає. Коли пан генерал-фельдмаршал Кейтель за Вашим дорученням наніс мені недавно візит, він підкреслив, що народ Великої Німеччини, безперечно, зможе, як того вимагатиме судьба, вести війну ще з десяток років. Я відповів, що хоча це, сподіваюсь, і відповідає дійсності для дев’яностомільйонного народу, все ж ми, фіни, повністю усвідомлюємо, що навіть фізично не здатні витримати цю війну далі. Генеральний наступ росіян в червні позбавив мене всіх резервів. Ми не можемо більше собі дозволити такого кровопролиття, не піддаючи постійній небезпеці подальше існування всього невеликого народу Фінляндії.

Я хотів би окремо підкреслити, що якщо навіть судьба не подарує успіху Вашій зброї, Німеччина все одно виживе. Цього не можна стверджувати, говорячи про Фінляндію. Якщо наш всього лише чотиримільйонний народ буде переможений силою зброї, можна не сумніватися, що його виженуть із країни або доведуть до вимирання. Я не можу поставити народ перед такою загрозою.

Хоча навряд чи я можу сподіватися, що Ви визнаєте правильними чи схвалите ці мої міркування і мотивування, все ж я вирішив послати Вам ці рядки до остаточного вирішення.

Очевидно, невдовзі наші дороги розійдуться. Але пам’ять про німецьких братів по зброї в нашій країні буде жити. Адже у Фінляндії німці були не представниками чужоземного іга, а помічниками і братами по зброї. Але і в такому вигляді становище чужоземців важке і вимагає багато чого. Можу засвідчити, що за останні роки не трапилось нічого, що дало б нам привід дивитися на німецькі війська, як на чужих пришельців і пригноблювачів. Упевнений, що стосунки німецької армії, що знаходиться в Північній Фінляндії, до населення і офіційних органів влади, можливо, увійдуть в нашу історію, як винятковий приклад коректності і сердечності відносин, що склалися в такій обстановці.

Вважаю своїм обов’язком вивести народ із війни. По своїй волі я ніколи не міг би і не хотів би повернути зброю, яку було нам передано в такім достатку, проти німців. Сподіваюсь, що Ви, хоч і не схвалюєте цього мого послання, все ж зробите спробу, як і я, і всі фіни, прийти до остаточного вияснення відносин, що існують досі між нами, усіма засобами уникаючи непотрібного загострення».

Радянський Союз, використовуючи всю свою могутність, незважаючи на втрати і сильний спротив фінської сторони, все ж просувався вперед, захоплюючи фінські території.

До Гельсінкі йому вже було рукою подати, тож треба було квапитись з вигнанням німців. А поки що Маннергейм призначив делегацію для переговорів з радянським керівництвом, а для того, аби вони відбулися в належних умовах, через Стокгольм запропонував