Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Празький цвинтар [без ілюстрацій] 📚 - Українською

Читати книгу - "Празький цвинтар [без ілюстрацій]"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Празький цвинтар [без ілюстрацій]" автора Умберто Еко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 108 109 110 ... 122
Перейти на сторінку:
Надійшло таке важливе повідомлення, й ніхто, навіть військовий аташе, якому воно було адресоване, й гадки про нього не мав? Чи знав і змовчав?» Уявляєте, який шквал взаємних звинувачень посипався! Безперечно, хтось із тамтешніх ще й головою за це поплатився. Тоді було конче потрібно й необхідно зараз, щоб у непідробність бордеро вірили всі. Через те, щоб запобігти тому, щоб Дрейфус задля свого захисту почав базікати, що він ніяк не міг шпигувати за документами щодо 120-міліметрової гармати, бо — оце так штука! — він розвідував про гармату з 75-ма міліметрами, слід було якнайшвидше відіслати його на Чортів острів. Ба більше, перед ним начебто навіть клали пістолета, аби він уникнув ганьби, яка на нього чекає. Так він міг би уникнути ймовірності постати перед привселюдним судом. Але Дрейфус виявився впертюхом і, вважаючи себе невинним, наполягав, що буде захищатися. Офіцерові не треба гадати. Поза тим, як на мене, то бідолаха зовсім нічого не знав про 75-міліметрову гармату, бо навряд щоб такі речі втрапляли на стіл стажистові. Втім, завжди треба бути пильним. Збагнули? Якщо дізнаються, що бордеро — ваших рук справа, пропаде все окозамилювання, й тоді німці зрозуміють, що гармата із 120-ма міліметрами — то хибний слід; звісно, вони, фріци, з кмітливістю — туго, але не в усьому. Ви, певна річ, скажете, що не тільки німецька, а й французька розвідка у руках збіговиська інтриганів. Це безперечно, інакше вони б працювали на охранку, яка працює дещо краще й, як бачите, має інформаторів як серед одних, так і серед інших.

— А як же Естергазі?

— Наш франт був подвійним агентом: при німецькому посольстві удавав, ніби шпигує за Сандером, але одночасно з тим шпигував за німцями для Сандера. Він поклопотався, щоб склепати справу проти Дрейфуса, та Сандер уже тоді збагнув, що проколовся й німці почали його підозрювати. Сандер чудово знав, що дав вам зразок почерку Естергазі. Треба було звинуватити Дрейфуса, але, якщо раптом звинувачення проти нього підуть хибним шляхом, завжди можна перекласти відповідальність за бордеро на Естергазі. І, певна річ, сам Естергазі надто пізно второпав, у яку пастку втрапив.

— Тоді чому ж не назвав моє ім'я?

— Бо тоді б його назвали брехуном і для нього все скінчилося б ґратами чи навіть гірше. А так можна на гарному утриманні спецслужб у Лондоні лежня справляти. Втім, чи то автором записки й надалі вважатимуть Дрейфуса, чи то визнають, що її написав зрадник Естергазі, — байдуже, аби лише бордеро було визнано справжнім. Ніхто зроду не звинуватить такого фальсифікатора, як ви. Не бійтеся, ви як у Бога за дверима. А от я завдам вам багато клопоту тими трупами у підземеллі. Тож краще діставайте папери, які мені потрібні. Післязавтра до вас прийде молодик, такий собі Головінський, він працює на мене. Вам не треба робити остаточний документ, бо папери мають бути російською, тож на нього ще чекатиме переклад. Від вас потрібен свіжий, правдивий, переконливий матеріал, аби ми могли поповнити вашу розповідь про Празький цвинтар, яку всі вже знають lippis et tonsoribus[327]. Маю зазначити, що розповідь про викриття та зібрання на кладовищі мене влаштовує, але не треба уточнювати щодо часу події, тому пишіть про більш сучасні питання, а не про середньовічні фантазії.

Треба поморочитися.

* * *

Наразі у мене було повних два дні й дві ночі, щоб розібратися із записами та вирізками з газет, які я назбирав протягом більш як десятирічного товаришування з Дрюмо. Я не збирався використовувати те, про що вже писалося у «Libre Parole», але, можливо, росіянам та інформація була невідомою. Треба було все розділити. Звісно, Рачковському та Головінському не було ніякого діла до того, що євреї мають сяке-таке представництво серед музикантів чи дослідників. Набагато цікавіше, хай навіть це буде лише припущення, сказати, що євреї готують економічний крах добрих людей.

Я продивився, що я вже використовував у попередніх розмовах рабинів. Юдеї пропонували заволодіти залізницями, копальнями, лісовим господарством, земельними угіддями, взяти під свій контроль управління податками, замірялися на судочинство, адвокатуру, загальноосвітні заклади, хочуть проникнути у середовища філософів, митців, науковців, політиків, а головне — лікарів, адже лікар вхожий у родини більше за попа. Треба взяти курс на релігію, поширити вільнодумство, прибрати із шкільних програм уроки християнської віри, цілковито захопити торгівлю алкоголем та взяти під свій контроль пресу. Господи, на що ж вони могли б ще заміритися?

Однак я міг би ще раз використати цей матеріал. Адже Рачковський, мабуть, читав лише той примірник, який я давав Глінці, де я здебільшого робив наголос на релігійних та апокаліптичних темах. Певна річ, я мусив додати до вже написаного щось свіженьке.

Я ретельно проглянув усе, що могло б віддаля зачепити інтереси пересічного читача. Зістаривши відповідним чином папір, я гарним почерком, наче писалося півстоліття тому, переписав усе; і ось переді мною документи, які мені передав дід, переклавши їх з протоколів, якщо були записані після зустрічі на Празькому цвинтарі, мовби їх справді склали в одному з єврейських об'єднань, штибу того гетто, в якому дід мешкав замолоду.

Коли наступного дня до крамниці ввійшов Головінський, я здивувався, як Рачковський може довіряти такі важливі справи такому слабосилому юнакові, кволому, короткозорому, вбраному у дрантя, схожому на найвідсталішого двієчника в класі. Однак, заговоривши з ним, я усвідомив, що парубок розумніший, ніж здавалось. Говорив він французькою кострубато, із сильним російським акцентом, але відразу ж спитав, чому це у туринському гетто єврейські рабини писали французькою. Я відповів, що у ті часи у П'ємонті всі грамотні люди говорили французькою, і хлопець заспокоївся. «Цікаво, — подумав я пізніше, — якою мовою розмовляли мої рабини на кладовищі, — на ідиш чи на івриті?» — та позаяк документи було складено французькою, це вже було нецікаво.

— Бачте, — казав я йому, — ось на цьому аркуші йдеться про те, що, аби зневірити тих гоїв, треба поширити думку філософів-атеїстів. А ось послухайте: «Маємо стерти з голови християн поняття Бога, замінивши його математичними розрахунками і матеріальними благами».

Я розрахував, що математика нікому не до вподоби. Пам'ятаючи про те, як жалівся Дрюмо на непристойність преси, я подумав, що думка про поширення серед широких мас безтурботних та тупих розваг навіть для добропорядної людини видасться гідною змови.

— Ось послухайте, — казав я Головінському, — «Аби запобігти тому, щоб люди відкрили для себе новий політичний курс, відволікатимемо їх найрізноманітнішими розвагами: гімнастичними змаганнями, дозвіллям, усілякими захопленнями, шинками, втягнемо їх у різні спортивні та мистецькі змагання… Заохочуватимемо

1 ... 108 109 110 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Празький цвинтар [без ілюстрацій]», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Празький цвинтар [без ілюстрацій]"