Читати книгу - "Майстер і Маргарита"

Наситившись, він похвалив вино:

— Чудова лоза, прокураторе, але це — не "Фалерно"?

— "Цекуба", тридцятилітнє, — люб’язно озвався прокуратор.

Гість приклав руку до серця і відмовився будь-що їсти" сказавши, що вже ситий. Тоді Пілат виповнив свою чашу,: гість вчинив так само. Обидва трапезники відлили потроху вина зі своїх чаш у таріль з м’ясом, прокуратор мовив гучно, піднімаючи чашу:

— За нас, за тебе, кесарю, батьку римлян, найдорожчий та найкращий з людей!

Після цього допили вино, і африканці прибрали зі столу наїдки, залишивши на ньому фрукти і карафи. Знову-таки жестом Пілат видалив слуг і залишився зі своїм гостем сам на сам під колонадою.

— Отож, — заговорив неголосно Пілат, — що можете ви сказати мені про настрої в цьому городі?

Він мимохіть звернув свій погляд туди, де за терасами саду, внизу, догорали і колонади, і плоскі дахи, призолочені останніми променями.

— Я вважаю, прокураторе, — відповів гість, — що настрої в Єршалаїмі тепер задовільні.

— Так що можна ручатися, що розрухи більше не загрожуватимуть?

— Ручатися можна, — ласкаво поглядаючи на прокуратора, відповів гість, — лише за одну річ на світі — за могуття великого кесаря.

— Хай пошлють йому боги довге життя, — враз підхопив Пілат, — і загальний мир. — Він помовчав і вів далі: — То ви вважаєте, що війська тепер можна вивести?

— Я гадаю, що когорта Блискавичного може йти, — відповів гість і докинув: — Було б доцільно, щоб на прощання вона продефілювала по городу.

— Дуже слушна думка, — схвалив прокуратор, — післязавтра я її відпущу і сам поїду, і, присягаюсь вам бенкетом дванадцяти богів, ларами присягаюся — багато віддав би я, щоб вчинити так сьогодні ж!

— Прокуратор не любить Єршалаїма? — добродушно спитав гість.

— Згляньтеся! — усміхаючись, вигукнув прокуратор. — Немає безвідразнішого місця на землі. Я вже не кажу про природу! Я занедужую щоразу, коли доводиться сюди приїздити! Але це ще півбіди. Та ці свята — маги, химерники, чарівники, ці зграї богомольців... Фанатики, фанатики! Чого вартий був один цей месія, що його вони ні з того ні з сього почали чекати в цьому році! Кожної хвилини тільки й ждеш, що доведеться бути свідком найприкрішого кровопролиття. Весь час тасувати війська, читати доноси та ябеди, що половина їх до того ж написана на тебе самого! Погодьтеся, що це страшенно нудно. О, якби не імператорська служба!..

— Так, свята тут важкі, — погодився гість.

— Усією душею прагну, щоб вони швидше скінчилися, — енергійно додав Пілат. — Я дістану змогу нарешті повернутися до Кесарії. Повірте, ця варіятська Іродова будівля, — прокуратор змахнув рукою вздовж колонади, так що стало ясно, що він говорить про палац, — просто-таки зводить мене з розуму! Я не можу ночувати тут. Світ не знав більш дивацької архітектури. Так, але повернімося до справи. Насамперед цей триклятий Вар-равван не завдає вам клопоту?

Тут гість і послав свій особливий погляд у щоку прокураторові. Але той знуджено дивився вдалину, гидливо поморщившись і споглядаючи частину города, що лежала під його ногами і згасала в надвечір’ї. Загас і погляд гостя, повіки його опустилися.

— Слід гадати, що Вар став тепер безпечний, як ягня, — заговорив гість, і зморщечки пішли по круглому обличчі. — Йому не випада бунтувати тепер.

— Занадто відомий? —— попитав Пілат, усміхнувшись.

— Прокуратор, як завше, досконало розуміє справу!

— Але ж, у кожному разі, — занепокоєно докинув прокуратор, і тонкий, довгий палець з чорним каменем персня піднісся вгору, — треба буде...

— О, прокуратор може бути певен, що поки я в Іудеї, Вар не зробить і кроку без того, щоб за ним не йшли по п’ятах.

— Тепер я спокійний, як, утім, і завжди спокійний, коли ви тут.

— Прокуратор надто ласкавий!

— А тепер прошу дати звідомлення про страту, — сказав прокуратор.

— Що саме цікавить прокуратора?

— Чи не було з боку натовпу спроб виказувати непокору? Це, безперечно, головне.

— Жодних, — відповів гість.

— Дуже добре. Ви самі пересвідчилися, що смерть настала?

— Прокуратор може бути певен у цьому.

— А скажіть... трунок їм давали перед тим, як повісити на стовпи?

— Так. Але він, — тут гість стулив очі, — відмовився його випити.

— Хто саме? — спитав Пілат.

— Даруйте, ігемоне! — скинувся гість. — Я не назвав? Га-Ноцрі.

— Божевільний! — сказав Пілат, чомусь гримасуючи. Під лівим оком у нього засмикалася жилка. — Вмирати від опіків сонця! Навіщо відмовлятися від того, що пропонують по закону! Якими словами він відмовлявся?

— Він сказав, — знову стуляючи