Читати книгу - "Майстер і Маргарита"

— Кого? — глухо запитав Пілат.

— Цього він не сказав, ігемоне.

— Не робив він спроб щось проповідувати у присутності солдатів?

— Ні, ігемоне, він не був багатомовний цього разу. Єдине, що він сказав, це, що серед людських вад однією з найголовніших він вважає боягузтво.

— До чого це було мовлено? — почув гість притьмом надтріснутий голос.

— Цього не можна було збагнути. Він взагалі поводився дивацьки, як, втім, і завше.

— В чому дивацтво?

— Він усе намагався зазирнути в очі то одному, то іншому з оточуючих і все усміхався якоюсь розгубленою усмішкою.

— Більше нічого? — спитав хрипкий голос.

— Більше нічого.

Прокуратор стукнув чашею, наливаючи собі вина. Вихиливши її до самого дна, він заговорив:

— Справа полягає ось у чому: хоча ми і не можемо — зараз принаймні — виявити жодних його прибічників чи послідовників, усе ж поручитися, що їх взагалі немає, не можна.

Гість уважно слухав, похиливши голову.

— Отож, щоб запобігти будь-яким несподіванкам, — продовжував прокуратор, — я прошу вас негайно і без найменшого галасу прибрати з поверхні землі тіла всіх трьох страчених і поховати їх таємно й нишком, так, щоб про них не стало більше ні слуху ні духу.

— Буде виконано, ігемоне, — сказав гість і, вставши, докинув: — З огляду на складність та відповідальність справи, дозвольте мені негайно їхати.

— Ні, сідайте-но ще, — сказав Пілат, рухом зупиняючи свого гостя, — є ще два питання. Перше — ваші величезні заслуги у важкій праці на посаді зверхника таємної служби при прокураторові Іудеї надають мені приємну можливість доповісти про це в Римі.

Тут обличчя гостя порожевіло, він устав і вклонився прокураторові, кажучи:

— Я лише сповняю свій обов’язок на імператорській службі!

— Але я хотів би прохати вас, — продовжував ігемон, — якщо вам запропонують підвищення з перенесенням звідси, — відмовитися від нього і залишитися тут. Мені ні за що не хотілося б розлучатися з вами. Хай вас винагородять у якийсь інший спосіб.

— Я щасливий служити під вашою рукою, ігемоне.

— Мені це дуже приємно. Отже, друге питання. Йдеться про.... як його... Іуду з Киріафа.

Цієї миті гість і послав прокураторові свій погляд і відразу, як годиться, загасив його.

— Кажуть, що він, — стишуючи голос, продовжував прокуратор, — гроші начебто дістав за те, що так радо гостив у себе того божевільця-філософа.

— Дістане, — тихенько підправив Пілата зверхник таємної служби.

— А чи багато?

— Цього ніхто не може знати, ігемоне.

— Навіть ви? — своїм здивуванням виказуючи похвалу, сказав ігемон.

— Гай-гай, навіть я, — спокійно відповів гість. — Але що він відбере ці гроші сьогодні увечері, це я знаю. Його сьогодні закликано до палацу Каїфи.

— О, старий скнара з Киріафа! — посміхаючись, докинув прокуратор. — Адже він старий?

— Прокуратор ніколи не помиляється, але цього разу схибив, — поштиво відповідав гість, — чоловік з Киріафа — молодик.

— Отакої! Характеристику його ви можете мені дати? Фанатик?

— О ні, прокураторе!

— Так. А ще що-небудь?

— Дуже вродливий.

— А ще? Має, може, яку пристрасть?

— Важко знати вже так достеменно усіх у цьому городі, прокураторе...

— О ні, ні, Афранію! Не применшуйте своїх заслуг!

— У нього є одна хіть, прокураторе. — Гість зробив крихітну паузу. — Хіть до грошей.

— А чим він живе?

Афрамій підвів очі догори, подумав і відповів:

— Він служить у міняльній крамниці одного зі своїх родичів.

— О, так, так, так, так. — Прокуратор змовк, озирнувся, чи нема кого на балконі, й потім сказав тихо: — Так ось у чім річ — я дістав сьогодні відомості, що його заріжуть цієї ночі.

Тепер гість не лише метнув у прокуратора свій погляд, а навіть трохи затримав його, а згодом відповів:

— Ви, прокураторе, перехвалили мене. По-моєму, я не заслуговую, щоб ви доповідали про мене. Я таких відомостей не маю.

— Ви гідні найвищої нагороди, — відповів прокуратор, — але відомості такі є.

— Насмілюся спитати, від кого ж ці відомості?

— Дозвольте мені поки що цього не казати,