Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

Тодішній міністер пропаганди при уряді Директорії УНР, Никифор Григоріїв, стверджує зовсім виразно існування авторитетної політичної опінії Січового Стрілецтва. Він подає, що після відступу Директорії до Винниці, коли українська революція найшлася в трагічному становищі і постало питання: з ким іти? самим, чи з народом? з комуністами, з поляками, чи з Антантою? – тоді вирішальну ролю відогравали Січові Стрільці, хоч самі, як вояки, в політику не втручалися.[229]

Згадана вище т. зв. Проскурівська Деклярація не була проголошена Командуванням СС, ані окремими особами з-поміж Січового Стрілецтва. Вона була політичним актом особливої інституції, створеної Стрілецькою спільнотою, а саме, багато разів уже згадуваної вище, т. зв. Стрілецької Ради, яка від початку існування формації Січових Стрільців була їх властивим проводом і відповідальним репрезентантом.

На цьому місці треба дещо сказати про цю дуже важну, керівну інституцію Січового Стрілецтва.

Подумана в січні 1918 р., як дорадча колегія Команданта – Стрілецька Рада стала в процесі праці і боротьби СС вирішним органом Січового Стрілецтва в усіх засадничих і важливих справах, а зокрема в справах ідеологічного, політичного та організаційного характеру.

Вона складалася з Команданта Січового Стрілецтва, із старшин, що займали вищі командні становища, а також із кооптованих старшин. Кількість її членів виносила спершу сім, а пізніше до п'ятнадцяти старшин. Стрілецька Рада відбувала формальні засідання, на яких основно обговорювано справи, що були на денному порядку, та які вирішувано шляхом голосування, або взаємного узгіднення думок.

Опінія і постанови Стрілецької Ради обов'язували Стрілецьке Командування. Усі засадничі справи, що торкалися основ та методів організації Січового Стрілецтва та його існування, усі справи політичного значення, усі важливі проблеми внутрішнього організаційного характеру та питання зовнішньої репрезентації, а навіть деякі справи чисто військового характеру – не рішав сам Командант СС, а передавав їх на вирішення Стрілецької Ради. Стрілецька Рада вирішувала також згадані справи з ініціятиви своїх членів. Цілий ряд політичних та зовнішньо-репрезента ційних функцій виконував Командант СС на виразне доручення Стрілецької Ради.

Існування побіч властивого Командування формації СС такого керівного органу як Стрілецька Рада – видається на перший погляд ненормальним явищем, що суперечить духові та загальним принципам організації армії. Та в дійсності так не було.

Січове Стрілецтво, як військова формація, було твором української революції і тому мало усі типові признаки революційного війська, що постало і діяло серед дуже трудних і складних суспільно-політичних відносин. Воно створилося на засадах добровільности, для оборони української державної незалежности, як продовження існуючої уже до 1914 року і під час світової війни військово-політичної формації, що мала власну ідеологію та багату визвольно-бойову традицію. Весь командний склад Січових Стрільців в першому році іх існування – це були майже колишні Українські Січові Стрільці або активні члени передвоєнних Стрілецьких організацій. І вони саме створили Стрілецьку Раду, як авторитетний провід своєї формації, що в той революційний час мав стояти на сторожі визвольної Стрілецької ідеї і її репрезентувати.

Стрілецька Рада не була колективом осіб, вибраних формально, чи призначених довільно Командантом. Була це група осіб, які ще до початку війни клали ідейні та організаційні основи новітнього українського військового руху. Під час війни це були передові, досвідчені старшини УСС, що пройшли весь процес ідейного росту та бойового досвіду Стрілецтва. Вони також перебрали пізніше ініціятиву відновлення своєї формації та відповідальність за неї серед бурхливих хвиль української революції. Їх в'язали глибока визвольна ідея, близьке знайомство, спільна стрілецька доля та взаємне довір'я, що були основою цієї внутрішньої ідейно-моральної сили, яка оправдала існування Стрілецької Ради, як рішального і відповідального органу Січового Стрілецтва.[230]

Командант СС, Є.Коновалець, був рівночасно головою Стрілецької Ради, та беззастережно узнавав її авторитет, передавав на її обміркування і вирішення усі важніші справи ССтрілецтва і респектував її постанови. Він стверджує також у своїх спогадах на багатьох фактах – цю провідну і рішальну ролю Стрілецької Ради, наводячи цілий ряд важливих і відповідальних дій, які він виконував на її доручення.[231] 3 другого боку, він добре орієнтувався в складних ситуаціях української революції та правильно розумів ролю Січового Стрілецтва, і тому, завдяки своєму особистому і політичному тактові та організаційним здібностям – він умів об'єднати, розбіжні часом, погляди членів Стрілецької Ради.

Стрілецька Рада була також єдиним голосом публічної опінії усього Січового Стрілецтва. В першій мірі її заслугою було задержання правильної ідейно-політичної, державницької і революційно-демократичної лінії,