Читати книгу - "Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець"

— Вечір видався важкий, — поскаржилась дівчина, знімаючи туфлі.

— На ось печиво, — подруга підштовхнула до Рен мисочку з поламаними зірочками в шоколаді. — Розповіси, а я заллю тобі какао?

— Якщо коротко: я хотіла зробити як краще, але нічого не досягла і дізналася, що, можливо, зробила все гірше.

— Пф-ф, умію, знаю, практикую, — золоті очі подруги зблиснули у світлі лампи. — Завтра покращає.

— Слухай, Нікс… Амон не розповідав тобі, де він був весь той час, коли зник звідси? — спитала Рен, помітивши, як смикнулися плечі богині ночі. — Мені це не дає спокою. А ви з ним наче гарно спілкуєтесь останнім часом.

— Що, і ти будеш мені допікати тим, що ми спілкуємося? — Нікта відклала книгу і провела рукою по волоссю, забираючи мідні пасма назад. — Ні, мені він не розповідав нічого. Але, знаєш, сприймай це простіше. Я ж сприймаю. Мабуть, тому що роками приховувала свою силу. Та це не означало, що я гірше ставилася до тих, хто мене оточував. Мовчання — один із методів захищати також.

— А хто захистить його самого, поки він відмовчується? — спитала Рен, пригадуючи розмову з Істориком, який недвозначно натякнув, що біди Амона Діоніса ще не вичерпалися.

Нікта перевернулася на спину, її золотаві лінзи розгорілися в темряві, і богиня ночі видихнула без жодних сумнівів:

— Я. Його захищу я.

Розділ 3

Зустрічі на споді

Смак крові розливався в роті після невдалого падіння. Рен уже встигла пошкодувати, що замість виспатися півночі теревенила з Ніктою про справи сердечні і безсердечні. Ноги нили й горіли, наче після кількагодинного забігу, руки періодично скручувало від болю, а найгірше було спині. Спина почувалась так, ніби з неї от-от проростуть крила. Гострі й металеві.

В уяві Рен політ був легким завданням — вона, не без допомоги Хамсіна, краще поладнала з повітряною стихією і сподівалася, що це дозволить їй опанувати і нове завдання.

Та виявилося, що Торарей досі не навчився нічого адекватно пояснювати, крім як «ви маєте це відчути!» А відчути щось, окрім страху, доволі важко, коли стоїш на тонкій лінії арки — то ось навіщо арки у дворі! — десь на рівні десятого поверху, і під руками жодної опори, а зрадницький вітер кидає волосся просто в очі, мовби підсміюється з тебе. А опісля заняття м’язи від дикої напруги горять вогнем…

Рен повела плечима, силкуючись скинути з них біль після заняття, і пробігла пальцями по корінцях книжок на полиці — вона шукала бодай щось про часову компресію, хоч бібліотекарка стверджувала, що не знає жодної книжки на цю тему в їхніх фондах.

Часова компресія, яку практикували в епоху директорства Крона Осса, не полишала думок і завжди муляла, як камінець, котрий потрапив у кросівку і перекочується там. Часова компресія могла стати дивом у поєднанні з вирощуванням мрій — Рен знала це. Так само, як і знала, що втручатись у плин часу — майже самогубство. Що колись професорка Лакшмі спробувала це зробити, але все закінчилось погано. Та дівчина переконувала себе, що немає нічого злого в тому, щоб вивчити теорію, про яку вона ніколи не чула у своєму коледжі.

— О боги, ви

Рен озирнулась: одна з книг, які тримала нова студентка, вислизнула на підлогу, проте та не зреагувала на це жодним чином.

— Ви повернулися, — повторила дівчина. — І ви, богине Савітрі, і кандидат у Тріаду Енліль…

— А що — ти хотіла, щоб ми не повертались? — розсміялася Рен, проте різко урвала сміх, коли побачила вираз обличчя Бентен: ні сліду усмішки, ні сліду радості. Здавалося, студентка зараз просто опуститься на підлогу і розридається.

— З тобою все гаразд? — насторожено спитала Рен.

— Так, — стрепенулася та і за звичкою вклонилась. — Я просто подивована цим усім. Прихід однієї зі Стовпів став таким потрясінням. Тут уже не вірили у ваше повернення, богине Савітрі.

— Але я знову тут. Тож усе буде гаразд. Як твої справи?

— О, все чудово. Мій координатор порадив трохи книг, щоб зрозуміти останні теми з пана Одіна — я не вельми вдатна до занять зі світотворення. А ось пані Лакшмі хвалила мене нещодавно. Я на кілька днів відлучилася, то й не знала про ваше повернення… А що шукаєте?

— Та ось намагаюся дізнатися про часову компресію, — зізналася Рен. — Але бібліотекарка каже, що нічого у відкритому доступі для студентів нема. То, може, хоч на дотичні матеріали натраплю…

— Навіщо це вам? — спитала Бентен з придихом. — Ви ж знаєте, що це заборонено. Ви знаєте.

У голосі дівчини пробилося неприховане обурення.

— Бентен, спокійніше, — присадила її Рен. — Я не збираюся втручатись у плин часу. Це лише для загального розвитку: мене цікавить усе, на що ще здатні мрієрости.

— Пообіцяйте мені, — нова студентка зиркнула на Рен спідлоба. —

— Не тямлю, навіщо це тобі. Бентен, ти

Із виразу лиця студентки скидалося, що ні.

— Пробачте. Пробачте, шановна Савітрі, — дівчина стрепенулась і, мов механічна лялька, зігнулася в поклоні. — Я дозволила собі зайве. Я геть не при тямі.

Плечі її дрижали.

Не встигла Рен розпитати детальніше, що ж за оказія затуманює думки юної мрієрости, як та розвернулась і чкурнула між стелажами до виходу з бібліотеки. Повагавшись, дівчина вирішила, що бігати за ошалілими новенькими вона не буде. Ще й пошуки інформації не дали результату, але Рен мала запасний план — аж два. По-перше, щось могла знати Інанна, а по-друге, Закс проводив у бібліотеці стільки часу, що вже точно прочитав