Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

— Любий пане Ковпервуд! — з лукавою усмішкою озвався Джілґен. — Ви мені лестите! Але голоси членів міського муніципалітету не лежать у мене в кишені. Я був керівником округу, це правда, і допоміг обрати декого з цих людей, що також істина, однак я ж не купив їх на віки вічні. Чому б їм не прийняти проект «Загальночиказької міської електричної»? Це цілком чесна пропозиція, наскільки я знаю. Всі часописи за нею горою стоять. Що стосується концесії на надземну дорогу, то я тут зовсім ні при чому. Не знаю навіть достеменно, в чому там річ, про це треба питати пана Шрайхарта та молодого Мак-­Дональда.

Не можна не відзначити, що цього разу поважний пан Джілґен казав щиру правду. Не пани Джілґен, Тірнен, Керіґен та Едстрем, а саме молодий Мак-Дональд, котрий починав осягати мистецтво політичної інтриги, покликаний був напоумити непокірних депутатів і навчити їх виконувати свій обов’язок. І один із його лакуз, такий собі депутат Клем, був саме для цього й обраний, якщо можна так сказати, на посаду фельдмаршала. Джілґенівська четвірка тоді ще не встигла завести свою адміністративну машину, хоча і докладала до цього неабияких зусиль.

— Так, так, кожен із них обраний за моєю допомогою, що правда, то правда, але тільки це не означає, що я можу з ними поводитись, як заманеться. Ні, наразі до цього ще далеко.

При цьому «наразі» по губах Ковпервуда промайнула посмішка.

— Ну, хоч би там як було, пане Джілґен, — тихо промовив він, — але ви зараз — усіма визнаний керівник цього затіяного проти мене походу. Отже, саме з вами мені і треба домовлятися передусім. Ви тримаєте в руках все теперішнє республіканське самоврядування і можете змусити його повернути в будь-який бік, варто вам тільки забажати. В усілякому разі, ви можете умовити членів муніципалітету не надто поспішати з видачею цих концесій, усе залежить тільки від вашої доброї волі, я в цьому впевнений. Не знаю, чи відомо вам, пане Джілґен, — втім, мабуть, відомо, — що мої конкуренти прагнуть вижити мене з Чикаґо. Ось заради чого і ведеться все це цькування. Тож дозвольте спитати вас як людину, котра має здоровий глузд і діловий досвід, — чи вважаєте ви, що це справедливо? Сімнадцять років тому я приїхав сюди і вклав свої гроші в газові підприємства міста. Тоді така можливість — провести газ у передмісті міста, на Північній, Південній і Західній сторонах — була відкрита для будь-якого, й я вирішив нею скористатися. Але варто було мені взятися за справу, як проти мене повстали старі газові компанії, хоча я аж ніяк не зазіхав на їхні права.

— Пам’ятаю, пам’ятаю, аякже, — відгукнувся Джілґен. — Я ж також у числі інших допомагав вам тоді отримати концесію Гайд-парку. Не було б мене, вам би не бачити її, як своїх вух. А цей хлопець, Мак-Кібен, — додав Джілґен, посміхаючись, — який був красень, га? Такі м’яко стелять, та жорстко спати. Він, мабуть, і зараз працює з вами?

— Так, він служить в одному з моїх підприємств, — гордовито відповів Ковпервуд. — Але повернімося до питання, що нас цікавить. За «Загальночиказькою електричною» і тією компанією, що планує прокладати надземну дорогу, стоять, по суті, ті ж самі особи зі старих газових компаній — Блекмен, Джулс, Бейкер, Шрайхарт та інші. Й усі вони злі на мене, бо я дозволив собі зайнятися тим, що вони вважали своєю монополією, і врешті-решт змусив їх від мене відкупитися. Ці панове зненавиділи мене ще й тому, що я переобладнав ваші допотопні конки і зробив їх прибутковими. Меррил має на мене зуб за те, що я проклав петлю не навколо його крамниці, а інші — за те, що я взагалі її проклав. Вони всі ненавидять мене тільки тому, що я зайнявся тією ж справою, що й вони, і зробив те, що їм давно належало зробити. Я прийшов сюди непроханий — ось вам і все підґрунтя цієї ворожнечі. Я мав залучити муніципалітет на свій бік — без цього мені й кроку ступити не давали, але як тільки я цього досяг, всі мої недруги негайно вдарилися в політику, щоб атакувати мене ще й з цього боку. Мені дуже добре відомо, пане Джілґен, хто стояв за вашою спиною під час останніх виборів. Ви гадаєте, я не знаю, хто забезпечує вас грішми? Ви добре попрацювали, і перемога залишилася за вами. Я не маю до вас жодних ворожих почуттів, але хочу знати, чи маєте ви намір і далі допомагати цим панам у їхній боротьбі проти мене, чи ви дасте і мені можливість помірятися силами з їхньою бандою? Через два роки у нас будуть нові вибори. Політика — не ложе з троянд, на якому можна спочивати довіку, якщо вже ви вляглися на нього одного разу. Мої вороги, з котрими ви злигалися, — це, так би мовити, вершки місцевої громади. Їм, по суті, немає ніякого діла до вас і до таких, як ви. Зараз вони з вами заграють, бо ви їм ще потрібні, вони сподіваються з вашою допомогою добити мене. Ну, а потім, як вважаєте, довго ще вони будуть вас потребувати?

— Дуже може бути, що й не довго, — просто і трохи меланхолійно відказав Джілґен. — Але так уже влаштований світ, і нічого тут не вдієш.

— Маєте рацію, — спокійно погодився Ковпервуд, — але Чикаґо — це Чикаґо, і поступатися їм полем бою я не збираюся. Ви можете на кожному кроці встромляти мені палиці в колеса, можете будувати надземні дороги, щоб урізати мої прибутки, видавати концесії конкуруючим зі мною компаніям, але все одно не виживете мене звідси і навіть не дуже зашкодите мені. Я залишуся тут, а ось політична кон’юнктура не буде вічно залишатися такою, як зараз. Ви, пане Джілґен, людина честолюбна, в цьому я не сумніваюся, і, безперечно, не для розваги займаєтеся політикою. Скажіть мені, чого ви прагнете, і подивимося, можливо, я зумію для вас зробити більше, ніж ці джентльмени, з котрими ви зв’язалися. Чим я можу бути вам корисний? Я хочу довести, що зі мною не так уже й погано мати справу. Я веду чесну гру в Чикаґо. Я створив тут чудовий міський транспорт і зовсім не хочу, щоб мої конкуренти щомиті лізли в мої справи та докучали мені. Прошу, скажіть, що я маю зробити, щоб налагодити наші стосунки? Я впевнений, що