Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

не може до людей говорити. І поглянув жрець на хлопця, возвав голосно, кажучи: "Нащо привели сюди ворога богів наших, виженіть його звідси швидко!" І сумні були вельми через те батьки Пахомія, і дивувалися, кажучи собі: "Ким має бути дитина ця, що й із жертв нічого скуштувати не може, вертає?" І, не розуміючи, мовчали. Тоді віддали його на навчання книг єгипетських і давньої філософії. У той час став царем Константин Великий, він збирав військо на Максентія-ката. І дійшли магістріяни царські до єгипетських країв, багато юнаків у чин воїнський насилу взяли, серед них же був і Пахомій, хлопець літ двадцяти від народження свого. Морським же шляхом у кораблі з ними плив. Пристали вони до одного християнського града у Тиваїді, що називався Оксирнихос. І тримали там під вартою взятих юнаків. Мешканці ж міста, бачивши і чуючи, що юнаків тих твердо пильнують, змилосердилися над ними і, за звичаєм християнської гостинности, принесли їм те, що на потребу, — досить їжі і пиття, — і втішили ж їх у печалі. І дивувався Пахомій, бачачи таку любов від мешканців. Довідавшись від тих, що були з ним, що християни до всіх милостиві, а найбільше до подорожніх, питав про назву ту: що то є "християни", ще-бо не чув про ім'я Христове ані про християн. І розповіли йому так: християни — люди благочестиві, вірять в одного Бога, що на небі живе, Творця всіх і Вседержителя, і в єдинородного Його Сина Ісуса Христа, і в Духа Святого; мають добру вдачу і є милосердними, усім чинять добро і просто так все дають потребуючим, від одного Бога сподіваючись винагороди. Те чуючи, юнак Пахомій дивувався християнській вірі, і просвітився думкою, і розпалився серцем на страх Божий, і радів духом через те, що почув ім'я Христове. Відлучившись трохи від дружини своєї і на самоті будучи, простягнув руки свої до неба і сказав: "Господи, Боже християнський, що створив небо і землю, якщо, дивлячись, зглянешся на смирення моє і подаруєш мені пізнання божества Твого, і визволиш мене від печалі цієї, працюватиму для Тебе у всі дні життя свого і за заповідями Твоїми жити буду". Так помолившись, постановив в умі своєму без забуття пам'ятати єдиного правдивого Бога, якого християни шанують. І, відпливши звідти з иншими воїнами, пильнував себе уважно від усіляких небогоугодних діл: якщо коли траплялися йому насолоди тілесні чи инші якісь світські бажання, відвертався всіляко від них, пам'ятаючи молитву ту, в якій обіцяв істинному Богові богоугодне життя. І просвітлений був в умі якоюсь божественною благодаттю. Любив же чистоту тілесну вельми з юного віку і зберегти її непорочною намагався.

Коли ж великий і благочестивий цар Константин вірою в Христа переміг своїх ворогів і мирним стало його царювання, розпущено було воїнські полки і розійшлися воїни хто куди хотів, тоді й Пахомій із полків на батьківщину повернувся, зразу у верхню Тиваїду з поспіхом пішов і в одному селі, що називалося Хиновоскія, у церкву християнську увійшовши, просив святого хрещення. І там, оглашенний і віри святої навчений, прийняв хрещення святе і сподобився Причастя Божественних Таїнств. Після того дня настала ніч — бачив у сонному видінні росу, що з неба сходить, вона наповнила правицю його і згусла у правиці, стала наче мід. І почув голос згори, що говорив до нього: "О Пахомію! Розумій, що бачиш, — це-бо знамення благодаті, яка тобі від Христа Бога дається". І від того видіння блаженний Пахомій більше зранився любов'ю Божою і вельми розчулився, забажав вельми чернечого життя. Чув же про одного відлюдника на ім'я Паламон, який у пустельному місці жив, — пішов до нього і, досягнувши келії його, постукав у двері. Старець же через віконце виглянув, спитав: "Чого хочеш і кого шукаєш?" Пахомій сказав йому: "Бог послав мене до тебе, щоб ти зробив мене ченцем". Сказав йому старець: "Не можеш бути ченцем, бо немале те діло — чернецтво, і багато, прийшовши сюди, але чернечого подвигу не стерпівши, назад повертаються". Сказав йому Пахомій: "Не всі люди мають однакову вдачу, прийми мене лише, і сам час покаже, чи можу витерпіти невигоду чернечого життя". Сказав йому старець: "Говорю тобі, що не зможеш терпіти. Іди в якесь инше місце і випробуй себе постом досить часу. Після того прийдеш до мене, і прийму тебе. Я-бо тут живу суворо і, благодаттю Христовою зміцнюваний, нічого иншого не їм, окрім хліба і солі, олії ж і вина зовсім ніколи в уста не приймаю, без сну ж у молитві і повчанні божественних слів до півночі, часто й цілу ніч перебуваю". Це казав старець, не повстримністю своєю пишаючись, але юнака-мирянина відсторонити від себе хотів. А Пахомій, це чуючи, більше розпалювався бажанням такого в Христі життя і сказав до старця: "Вірю Богові, що твоїми святими молитвами подасть мені силу і терпіння і наставить мене через тебе на це суворе життя". Тоді преподобний Паламон, бачивши його до Бога ревність і поклик у ньому Божий зрозумівши, відчинив перед ним двері, і всередину запросив його, і в чернечий образ одягнув. І перебували вкупі обидва у пості і молитвах, і трудилися в ділі ручному. Було ж діло його — прясти вовну і ткати веретища, не задля прибутку якогось, але щоб із труду рук своїх убогих годувати.

Коли ж на всенічних молитвах стояли і бачив старець, що учень задрімав, кликав його, виходили з келії і, наповнюючи кошики піском, носили пісок той на инше місце і висипали. Так трудили тіло своє, відганяючи від себе сон, щоб ум бадьорий був у молитві. Сказав же старець до учня: "Чувай, дитино, і не спи, аби не звабив тебе спокусник і щоб не марним був труд наш". Бачив же преподобний Паламон блаженного Пахомія у всьому послушного, повстримного ж і у всіх постницьких подвигах нелінивого, що із сили в силу добродійну встигає, — радів духом і славив Бога. Коли ж надійшов пресвітлий святої Пасхи день, сказав старець до учня: "Тому що цей день святковий і для всіх християн Воскресення Христове є радістю і торжеством, приготуй і нам, брате, обід, щоб їли ми на славу Божу й возвеселилися". Той же зразу зі старанням хотів наказане виконати: взяв трохи олії3, влив у сіль і поставив на трапезі. Наблизився ж до трапези старець і, олію в солі побачивши, вдарив себе рукою по чолі і сказав зі сльозами: "Господь мій розп'явся, зневажений був, від