Читати книгу - "48 законів влади"

І нарешті — час завершення, коли план слід виконати швидко і примусом. Треба почекати, вловити мить і відкинути вагання.

ФОРЕЛЬ І ПІЧКУР

У травні рибалка на березі Темзи принаджував рибу на штучну мушку. Він так уміло кинув принаду, що молода форель кинулася до неї, але її перестріла мати й сказала: «Дитино, не надто поспішай туди, де є небезпека. Подумай трохи, перш ніж іти на ризик, який може виявитися фатальним. Звідки ти знаєш, що то справжня мушка, а не пастка ворога? Нехай хтось інший поекспериментує попереду тебе. Якщо це справді мушка, то перше клювання, може, йому минеться, і тоді друге буде, якщо не успішне, то принаймні безпечне». Не встигла вона закінчити, як пічкур ухопив штучну мушку і став прикладом для легковажної доньки, яка повинна прислухатися до порад матері.

Казки, Роберт Додслі (1703—1764 рр.)

Тривалий час. Чо Юн, знаменитий художник XVII ст. доби Мін, розповів якось історію, яка назавжди змінила його поведінку. Колись проти вечора взимку він подався до міста, розташованого на протилежному боці річки навпроти його рідного міста. Він мав із собою важливі папери й книжки і найняв хлопця, щоб нести їх. Коли пором прибився до протилежного берега, Чо Юн запитав перевізника, чи встигнуть вони до міста до закриття брам, бо треба було ще милю пройти, а вже поночіло. Перевізник поглянув на хлопчика і нещільну в’язанку книжок і паперів… «Так, — відповів він, — якщо не йтимете надто швидко».

Вони рушили, але побачили, що сонце вже сідає. Чо Юн злякався, що вони не встигнуть увійти до міста і стануть здобиччю місцевих розбійників, і вони наддали ходи, а тоді й зовсім побігли. Раптом мотузка на в’язанці луснула, і документи розлетілися по землі. Спливло багато хвилин, перш ніж вони все позбирали, але коли вони добилися до міста, було пізно і брама була зачинена.

Збільшуючи темп зі страху і нетерпіння, ви створюєте купу проблем, які треба розв’язувати, і в результаті ви марнуєте більше часу. Той, хто квапиться, іноді може потрапити кудись швидше, але скрізь літатимуть папери, з’являтимуться нові небезпеки. Ви постійно ризикуватимете, залагоджуючи проблеми, які самі й породили. Найкраще перечекати небезпеку, тимчасово уповільнивши свій рух. З часом з’являться можливості, про які ви й не мріяли.

Очікування передбачає не лише контроль власних емоцій, а й емоцій ваших колег, які плутають активність і владу, можуть спробувати спонукати вас зробити необдумані вчинки. З другого боку, ви можете спонукати до того ж своїх суперників: якщо вони поринуть у клопоти, доки ви відійдете й чекатимете, то незабаром настане час утрутитися й позбирати те, що залишиться. Ця мудра політика стала основною стратегією великого японського сьогуна Токугави Ієясу на початку XVII століття. Коли його попередник, упертий Хідейосі, у якого Токугава служив генералом, стрімголов удерся до Кореї, Ієясу в цьому участі не брав. Він знав, що вторгнення завершиться поразкою і призведе до падіння Хідейосі. Краще терпляче постояти на узбіччі, навіть багато років, і тоді одержати можливість прийти до влади в належний момент, як і вчинив Ієясу.

Ви навмисне сповільнюєте час не для того, щоб подовжити собі життя або більше насолодитися моментом, а для того, щоб краще грати у владні ігри. По-перше, якщо мозок не забитий невідкладними справами, ви зможете далі бачити майбутнє. По-друге, ви зможете не ловитися на принади, якими люди будуть вас зваблювати, і не ставати нетерплячим простаком. По-третє, у вас з’явиться більше простору для маневру. Неминуче з’являтимуться нові нагоди, що їх ви пропустили б, якби форсували темп. По-четверте, ви не переходитимете від справи до справи, не давши лад попередньому ділу. Будувати фундамент влади можна роками; переконайтеся, що він міцний. Не перетворюйтеся на одноденку: на майбутнє залишається тільки той успіх, який вибудовується повільно і напевно.

І нарешті, уповільнення часу покаже вам перспективу часу, у якому ви живете, дистанціює вас від поточних справ і дасть змогу менш емоційно побачити форми майбутнього. Ті, хто поспішає, завжди плутатимуть поверхові явища і реальні тенденції, бо бачитимуть тільки те, що схочуть бачити. А чи не краще бачити те, що діється насправді, навіть якщо це неприємно і ускладнює ваше завдання?

Примусовий час. Трюк із тиском на час полягає в тому, щоб змарнувати розрахунки часу інших, змушуючи їх поспішати, чекати, відмовлятися від свого темпу, спотворювати сприйняття часу. Коли руйнуєте розклад супротивника, зберігаючи спокій, ви отримуєте час для себе, а це вже половина гри.

1473 року великий турецький султан Мехмед Завойовник запропонував Угорщині провести переговори, щоб закінчити війну, яка роками тяглася між ними. Коли угорський емісар прибув до Туреччини для початку переговорів, турецькі чиновники уклінно перепросили: Мехмед щойно подався зі Стамбула, столиці Туреччини, на фронт битися зі своїм давнім ворогом Узун Хасаном. Але йому вкрай потрібний мир з Угорщиною і він просить емісара зустрітися з ним на фронті.

Коли емісар дістався до поля бою, виявилося, що Мехмеда вже немає, бо він погнався на схід за своїм прудким ворогом. Це повторилося кілька разів. Куди б не приїхав емісар, турки щедро його обдаровували і влаштовували бенкети з приємними церемоніями, які поглинали час. Нарешті Мехмед переміг Узуна і зустрівся з емісаром. Але його умови миру з Угорщиною були надмірно жорсткими. Через кілька днів переговори закінчилися, проте без очікуваних для угорського емісара результатів. Однак Мехмеда це влаштовувало. Насправді він спочатку так і планував: починаючи кампанію проти Узуна, він бачив, що передислокація армії на схід оголює західний фланг і робить його вразливим. Щоб не дати Угорщині змоги скористатися його слабкістю, він привабив ворога пропозицією миру, а потім змусив його чекати на своїх умовах.

Змушувати людей чекати — це дієвий спосіб відтягувати час, доки вони не здогадаються, яка ваша мета. Ви контролюєте час, а вони перебувають у невизначеності й незабаром утрачають пильність, даючи вам нагоду завдати удару. Ефективний також і протилежний прийом: змусьте супротивників поспішати. Починайте перемовини поволі, потім раптом почніть тиснути, аби ваші супротивники заплутались у ситуації. Якщо в людей нема часу на роздуми, вони припускаються помилок, а ви визначайте їм свій кінцевий термін.

Мак’явеллі захоплювався цим прийомом у виконанні Чезаре Борджіа, який під час переговорів раптом починав тиснути на опонента й вимагати від нього рішення, руйнуючи його плани й розрахунки часу. А хто б наважився змушувати Чезаре чекати?

Знаменитий арт-дилер Джозеф Дювін знав, що коли він визначить кінцевий термін придбання картини для такого нерішучого покупця, як Джон Девісон Рокфеллер, бо, мовляв, картину вивезуть із країни через те, що нею зацікавився інший багатий клієнт, то картину куплять заздалегідь. Фройд помітив, що пацієнти, які роками піддавалися психоаналізу без покращення стану, вчасно одужували, якщо він визначав кінцеву дату завершення лікування. Славетний французький психо­аналітик Жак Лакан використовував варіант цієї тактики: іноді він без попередження закінчував годинний сеанс за