Читати книгу - "Самотній татусь шукає няню, Агата Авенс"

Те, що Денис скромно назвав вечерею, насправді виявилося справжнім бенкетом. Я, натягнута наче скрипкова струна, сиділа навпроти господаря і нишком поглядала на те, як він з апетитом наминає курячі крильця під соусом болоньєз. Кок метушився кухнею, підносячи до столу все нові й нові страви. Були тут і жульєн, і кілька видів салату. Але найбільше мені хотілося спробувати пиріг, запах якого перебивав усе інше.

Я тихенько попивала чай з льодом і поглядала на Підбуртного крізь прозоре скло високого келиха. Він виглядав відпочилим і посвіжілим. І, що найжахливіше, він усе більше й більше подобався мені. Я розуміла, що якщо не візьму себе в руки, то дуже скоро перестану контролювати свої почуття, і це може загубити всю справу. Але що я могла вдіяти із собою? Зазвичай хлопці, особливо такі, як Ден, не помічали мене. А якщо й помічали, то для мене це було не більше ніж розвага на кілька тижнів. Загалом усі мої стосунки із сильною статтю зводилися до слова «тимчасові». Ось моє дітище, притулок «Ангели Світла, стане насправді важливою частиною мого життя, тим стовпом стабільності, навколо якого виросте острів мого буття. І чоловіки мені тоді будуть ні до чого зовсім. З іншого боку, нічого страшного не станеться, якщо я подивлюся на Дениса ще трохи.

- Як влаштувалися? - запитав господар, кинувши на мене звабливий погляд своїх карих очей.

- Добре, дякую. - мої губи насилу підкорилися їй.

- Дитина спить?

- Так, - відповіла я. Потім додала: - Взагалі-то такі маленькі діти багато сплять.

- Дивно, - сказав Ден, посміхнувшись. - А коли я за ним доглядав, він майже не спав.

Його мила усмішка знову кинула мене у жар, і я поспішила прикластися до склянки з чаєм. Але вже краще посмішка, ніж той прийом, який він зробив мені, коли ми зустрілися в дитячій. Ден напевно вирішив, що я підглядала, хоча це було чистою правдою, якщо розібратися. Згадавши все це, я густо почервоніла.

Але тут з'явився Кок із яблучним пирогом, і я відволіклася від думок, що збентежили мене.

- Знаєте, Ланочко, я вирішив побалувати вас морозивом, тож одним пирогом справа не обійдеться. - Товстун поставив перед мною дві тарілки, від яких виходив чудовий аромат.

- Гей, а як щодо мене?! - обурився Денси, прикинувшись скривдженим. - Мені що, не належить пиріг і морозиво?

- Спочатку дамі. Шефе, де твої манери? Не щодня в нас у гостях такі чудові гості, і я не хочу, щоб вона втекла через твою потворну поведінку. Чого тебе тільки тато з мамою вчили? - відповів Кок, хитро посміхнувшись і підморгнувши мені.

- Моєї потворної поведінки? Та я ангел у плоті! - Денис обернувся до мене, шукаючи підтримки. - Хіба я був грубий з вами, Лано?

Я посміхнулась.

- Ну що ви, не пам'ятаю такого.

Хоча насправді в цьому було певне лукавство. Якщо чесно, то Підбуртний був дещо грубийзі мною сьогодні. Але зараз він насправді був просто чарівний. Я не могла стримати посмішки, дивлячись на нього.

- Ах так? - розреготався Кок. - Ти, шефе, остерігайся, у полку твоїх шанувальниць, схоже, прибуло.

Раптом погляд старого кухаря змінився. Він із жахом дивився в бік дверей.

- Ой, ой...

Прослідкувавши очима за поглядом Кока, Денис чортихнувся.

- Що це таке, чорт забирай? - запитав він, вказуючи виделкою у дверний отвір.

До їдальні, невдоволено махаючи товстим хвостом, царською ходою увійшов Калігула. Усім своїм виглядом котяра немов намагався докорити людям. Що ж ви, мовляв, самі сіли їсти, а мене не запросили.

Я засмучено зітхнула. Ну ось, цього тільки не вистачало.

- Калігуло, йди до матусі, - сказала я, поплескавши себе по коліну.

Мені дуже хотілося сподіватися, що хоча б раз у житті ця жахлива тварина послухається мене.