Читати книгу - "Самотній татусь шукає няню, Агата Авенс"

Але Калігула проігнорував господиню і попрямував прямо до Дениса.

- Ви не сказали мені, що привезли із собою кота, - сказав той, дивлячись на чорного представника родини котячих так, наче то був хворий, що втік із лепрозорію.

- Вибачте, я не думала...

- Не те щоб я ненавидів кішок, Лано, але в моєму розумінні ці представники фауни перебувають на землі тільки з однією метою - щоб служити наживкою під час полювання на крокодилів.

Я не знала, що й відповісти. Якщо Ден не жартує, то це найжахливіше, що я чула у своєму житті.

- Я триматиму його у себе в кімнаті. Він не турбуватиме вас, обіцяю.

Немов навмисне, Калігула тут же потерся об ноги Дениса.

- Нехай живе на стайні, разом з іншими тваринами.

Калігула сів перед ним і підняв передню лапу, немов бажаючи привітатися. Підбуртний підозріло покосився на цю чорну грудку шерсті.

- Що це він робить?

Мені хотілося провалитися крізь землю. Ну навіщо я розпестила кота, привчивши його випрошувати корм зі столу?

- Я думаю, він хоче, щоб ви поділилися з ним куркою.

- Та ну, а може, мені йому ще й шнурки погладити?

Калігула, зрозумівши, що перший його маневр провалився, перейшов до більш рішучих дій. Він став на задні лапи, а передні витягнув угору, жалібно нявкнувши.

- Гаразд, гаразд, мерзенна тварина, ось тобі крильце, тільки відчепись від мене.

Під регіт Кока, Калігула потягнув здобич у куточок, де і влаштувався вечеряти.

Під час їжі Підбуртний кидав насторожені погляди в куток.

- Я сподіваюся, він не з тих березневих котів, що бігають по дахах і волають всю ніч безперервно?

- Ні, ні, що ви, Калігула зовсім не такий. Він кастрований.

Ден поперхнувся куркою, а Кок завмер на півдорозі до дверей. Потім двоє чоловіків переглянулися і з жахом в очах подивилися на бідного кота.

- Бідолаха. От не пощастило хлопцеві, - поспівчував Ден.

- Та вже, не приведи Господи, - прошепотів Кок і кулею вилетів із кімнати, немов йому загрожувала та сама доля.

- Знаєте, Лано, раз така справа... - Денис посовався на стільці. - Якщо вже в хлопця не залишилося жодної радості в житті, нехай залишається в будинку. Але тільки, щоб не залишав меж вашої кімнати. Це зрозуміло?

- Звісно. Спасибі вам величезне.

Боже, та що зі мною таке? Я прикусила язик. Чого я підлещуюся до нього, ніби скоїла якийсь злочин?

І тут я випадково зачепила розпечену тарілку з пирогом.

- Ай! - скрикнула, трясучи обпаленою рукою в повітрі.

Денис схопився з-за столу і підбіг до мене. Він узяв мою руку у свою, подув на пальці й поцілував обпалену шкіру.

Я завмерла, не знаючи, що й подумати. Серце знову прискорено забилося. Ніхто ніколи в житті не цілував мені пальці. І вже, звісно, від жодного чоловіка не бачила я такої галантності, особливо від чоловіка, від однієї появи якого в кімнаті в мене починали тремтіти ноги.

Щойно Ден усвідомив свій вчинок, він відпустив мою руку і завмер у нерішучості.

- Я... не знаю, що на мене найшло, я просто... ви не сильно обпеклися? Якщо вам потрібна медична допомога, то Кок принесе аптечку, у нього напевно є що-небудь від опіків.

О так. Мені, безумовно, потрібна була допомога, от тільки навряд чи мені допоможе що-небудь із того, що знайдеться в аптечці. Я продовжувала відчувати біль, тільки не була впевнена, що це біль від опіку.

- Ні, дякую, - пробурмотіла, - мені вже краще.

За столом повисла незручна тиша. Нарешті Денис наважився порушити мовчання.

- Скажіть, ви катаєтеся верхи?

- На конях?

- Точно так.

Підбуртний явно хотів змінити тему розмови, і це було дуже доречно, тож я підтримала його.

- Ну де б я могла навчитись такому? Пару разів покаталась на поні, як була на екскурсії. Мені сподобалось, але.... - важко було зосередитися на предметі розмови, тому що все, про що я могла думати, то це про губи Дениса, що цілують мої пальці. - Щоправда, наїзниця з мене ахова.

- Дружина мого сусіда, Поліна, чудово їздить. Вона приїжджає до нас на ферму двічі на тиждень, щоб упорядкувати мою бухгалтерію, і завжди бере в мене коня, щоб покататися околицями. Я думаю, вона не відмовить, якщо ми попросимо її скласти вам компанію.

- Шефе, - втрутився в нашу розмову Кок, який увійшов, - як щодо цих лоботрясів із училища? Вони теж можуть покатати Лану по окрузі, все одно від них толку немає.

Старий приніс тацю з кавою і поставив її посеред столу.

- Студенти? - здивувалася я.

- Так, - відповів Підбуртний, неуважно крутячи в руках виделку зі шматком пирога, - щоліта училище, де наші сільські навчаються, просить нас узяти на практику студентів-тваринників. Ну ніби як, щоб вони набралися досвіду роботи на справжній фермі.

- Банда нероб, - вставив старий кухар.

- Ти теж не одразу став кухарем першого розряду, Кок. Кожен має з чогось починати в цьому житті.

Я була приємно здивована шляхетністю Підбуртного, я не очікувала від такого хлопця, як він, розуміння щодо новачків.

- Що ж, моя пропозиція щодо прогулянок верхи в силі. Вибирайте самі, зі студентами чи з Полею, але мої коні завжди у вашому розпорядженні. У будь-який час.

Мені було шалено приємно чути це. Це міг бути справді новий досвід. 

- Боюся, у будь-який час не вийде, добре б викроювати хоч годинку на тиждень, адже за малюком потрібно пильнувати.

Денис махнув рукою.

- Нісенітниця, Кок може доглянути за малюком кілька годин. Не весь же день він зайнятий на кухні.

Кок знову подав голос:

- Я вам не доглядальниця. Я ж ні бельмеса в цьому не розумію.

- Не дайте старому шахраєві ввести вас в оману, - сказав фермер з усмішкою, - я не раз заставав його в спальні Марка.

- Ну ще б пак, а все тому, що хтось у цей час прохолоджувався і малюк плакав. Що мені накажете робити в такій ситуації, а? Кидати хлопчика напризволяще?