Читати книгу - "Зухвала дівчина актора, Торі Шей"

Даніяр

Настрій: Я впевнений, що наш фіктивний роман буде таким же успішним, як і спроба стримати ерекцію в присутності Уляни — безнадійним і одночасно неймовірно збудливим. 

Усміхнувся сам собі. Я був генієм. Гарний, проклятий геній. Сидячи в автомобілі, я дивився на своє відображення у дзеркалі заднього виду. Роки слави не зменшили мого чарівного вигляду. Але зараз я знаходився в епіцентрі фіктивних стосунків з дівчиною, яка, схоже, ненавиділа мене. Чи це дійсно була хороша ідея?

Згадуючи минуле, я не міг не задуматися, як все так обернулося. Моя історія почалася, коли мені було шістнадцять. Тоді я вже був гарний на вигляд, і це не залишалося непоміченим. Моя мама, яка була співачкою, мала багато знайомств у шоубізнесі. Одного разу один з її друзів, агент із кінокомпанії, запропонував мені роль у молодіжному серіалі. Це був мій квиток до світу слави й грошей, але водночас це стало початком кінця мого нормального життя.

З того моменту я був постійно оточений камерами, шанувальниками й колегами по знімальному майданчику. Мої дні були заповнені зніманнями, інтерв'ю, рекламними кампаніями й вечірками. Кожен мій рух відстежували, кожне слово аналізували. Слава прийшла швидко, але разом з нею прийшли й проблеми. Я швидко зрозумів, що всі навколо мене мають свою мету. Вони хотіли використати мене для своїх потреб. Моє життя перетворилося на нескінченний круговорот взаємодій, де кожен намагався відхопити шматочок моєї слави або грошей. Я втратив довіру до людей і навчився тримати всіх на відстані. Ніхто не бачив справжнього мене — лише образ, який я створив для публіки.

Друзі? Всі, кого я вважав друзями, виявлялися лише корисливими паразитами, які шукали вигоду. На цей час, у мене залишився лише один справжній друг, який був зі мною ще до того, як усе це почалося. Дівчата? Вони приходили і йшли, кожна з них сподівалася на свою частку слави або грошей. Жодна не цікавилася мною справжнім, лише тим, ким я був на екрані,  або як гарно ми виглядали разом.

Кар'єра була успішною, але я відчував себе порожнім. Кожен день був схожий на попередній. Люди навколо мене мінялися, але суть залишалася тією ж. Вони всі хотіли чогось від мене. І жоден з них не бачив справжнього мене. Це була гра, в якій я був головним актором, але чи був я переможцем?

Але Уляна була іншою. Вона не шукала слави. Вона прийшла до мене, щоб працювати, а не використовувати мене. Її професіоналізм та пристрасть до роботи захоплювали мене. Але водночас вона мене ненавиділа, і це було незвично. Вона була викликом, і мені це подобалося.

Мені подобалося дратувати її. Мені подобалося, як її неймовірні пухкі(природно!) червоні губи щось бурмотять, коли вона намагається стримувати гнів. Я не міг відвести погляд від цих губ, і найбільше, чого я хотів, це стерти цю червону помаду з її губ. Як її чорні очі як ніч, ставали ще темнішими, коли вона була зла. Як її акуратний маленький носик хмурився, коли я кидав черговий нахабний жарт, а її густі брови сходилися на переніссі, створюючи грізний, майже загрозливий вираз обличчя. Її тіло здавалося твердим, наче струна, напружене і готове до дії. І це все було надзвичайно збудливо. А, можливо, це тому, що я вже давно ні з ким не спав. Після одного випадку, коли я вигукнув її ім'я, і дівчина, з якою я був, не дуже оцінила цю помилку. Це було дивно та трішки соромно. Я був ніби якимсь дурним підлітком, якому подобається сувора вчителька. Можете називати мене збоченцем, але такі фантазії у мене також були щодо білочки.

Від часу, як ми почали працювати разом, моя спроба розвинути стосунки з Уляною була постійним джерелом для наших словесних перепалок. Мені подобалося дратувати її, бачити її реакцію на мої провокації, спостерігати, як вона реагує на мої жарти та підколи, як вона намагається залишитися спокійною, хоча всередині, певно, кипить. Це був якийсь несподіваний адреналін. Але ця ситуація з фіктивним побаченням була особливо цікавою. Не можу сказати, що я погано до неї ставлюсь, адже це не зовсім так. Я вже давно прив'язався до цієї жінки, і не тільки в професійному сенсі.

Вона могла б просто піти. Могла б не реагувати на мене, залишити всі мої провокації без відповіді. Але замість цього, вона завжди входила в гру, можливо, неусвідомлено, але все ж грала за моїми правилами. І це робило її ще цікавішою. Уляна не була схожа на тих дівчат, які мріяли лише про мою увагу і готові були на все заради неї. Вона не прагнула мого схвалення, і це тільки розпалювало мій інтерес.

Вона ненавиділа мене, це було очевидно. Але в цій ненависті була якась притягальна сила, яку я не міг ігнорувати. Вона була як загадка, яку я хотів розгадати, як пісня, яку я хотів продовжувати слухати, попри її різкі ноти. Це дивне поєднання ненависті і притягнення захоплювало мене більше, ніж будь-що інше. Її рішучість тримати дистанцію, навіть коли я робив усе можливе, щоб її порушити, тільки додавала перцю до нашої взаємодії.

Якщо чесно, я завжди любив спостерігати за нею, і сьогодні не було винятком. Її чорні джинси облягали ідеальні ноги та округлу дупку, чорна майка давала вид на шикарні груди, ідеально контрастувала з її оливковою шкірою, і велика кофта, яка огортає її.  Вона могла запросто спалювати асфальт під ногами. Ця жінка вміє підкреслити свою красу навіть у найпростіших речах. Сонцезахисні окуляри прикривали її очі, і я не міг зрозуміти, на що вона зараз дивиться. Але я був впевнений, що від мене вона не відводить погляду. Коли вона наближалася, моє серце почало прискорювати свій ритм, але я старався не показувати цього.

Ми зустрілися біля входу до ресторану, який я обрав для цього «побачення». Це місце мало шикарний вигляд, але було достатньо спокійним, щоб ми могли удати, що таємно зустрічаємося. Як тільки Уляна наблизилася до мене, я одразу відчув, як повітря між нами стало густим і напруженим. Вона була такою, як я її любив бачити — впевненою, холодною і недосяжною.

— Ну що ж, готова до найкращого побачення у твоєму житті? — нахабно кинув я, усміхнувшись так, як тільки міг — на всі тридцять два.