Читати книгу - "Руйнація, Ріна Бейкер"

 Гостьовий будинок тоне в тиші та темноті. 
Він веде мене, впевнено маневруючи між меблями. Я, наче сліпе кошеня, що носиком шукає маму, йду за ним, наївно довіряючи. Двері зі скрипом відчиняються і ми спускаємось в підвал. Хто б сумнівався. Мене влаштовує все, навіть голий бетон, аби я тільки могла прийняти горизонтальне положення і спробувати заснути, аби на ранок виявилося, що це все лише страшний сон.  
А що, якщо всі побачили записку, що мені передав Тревор, та просто роздерли мене на частини? І зараз я знаходжусь в Лімбі, занадто свята для пекла і достатньо грішна для раю. 
Стіни тут не мокрі, повітря не таке сперте, а це вже майже номер рівня люкс. Кайл відчиняє двері, запрошуючи мене зайти. Грається в чортового джентельмена. 
Як тільки я заходжу всередину - двері за мною різко закриваються і замок клацає двічі. Дійсно? Лише два оберти замка? А як же броньовані двері зі складною системою захисту, як були в бункері? Тут не дуже хвилюються за такий важливий скарб, який, скоріше за все, буде вбито вже за три тижні. 
Не думаю, що Тревору Фінчу є до мене діло. Скоріше за все, він вже забув, хто я, і що має життя залежить від його здатності тримати слово. 
Прикро. Господи, як мені прикро. Клянусь, якщо допоможеш мені вибратися звідси живою, я більше ніколи не буду думати про хаотичні сексуальні звʼязки, аморальні експерименти в ліжку і лезбійське порно. Ну добре, останнє, можливо, брехня. Та все ж, я і так багато від чого відмовляюся, тому дозволь залишити хочаб щось. Амінь.

Я сиджу на стільці в порожній кімнаті, поруч з великою картиною, на якій дві мотузки прагнуть одна до одної, звʼязуючись в вузол, а на місці їх зʼєднання просочується багряна рідина. Роздивляючись, думаю лише про те, що мені знадобилася б така мотузка, на випадок, якщо сміливість та безвихідь наповнять мене, без шансу на роздуми. 
Двері зі скрипом відчиняються після клацання замку і всередину залітає Рік, падаючи на підлогу, поруч зі мною. Я скрикую від несподіванки, підіймаючись. 
Кайл настільки розслаблений, ніби це не він тільки що перекинув міцного чоловіка через всю кімнату. Його піджак на мені, тому він залишився в класичній білій сорочці, та з традиційно розвʼязаним метеликом. Ні одна волосинка не вибилася з його зачіски. 
— А зараз розповідай, що за самодіяльність ви тут влаштували, —  дуже тихо каже Кайл, хоча від цього стіни тремтять. 
— Босе, Дюк скомандував, що ми робимо так. А ви самі назначили його головними, коли вас немає. - каже Рік, притискаючи пальцем розбиту губу. 
— Я зрозумів, що Дюк любив брати на себе забагато. Що ж, його життя було жалюгідною пародією, хоч десь погрався в керуючого, — Кайл заховав руки в кишенях. 
— Чому ж лише я, босе? Якого лисого Дюк не вигрібає за це? —  підіймаючись запитав Рік. 
— Дюк зробив достатньо і пішов на підвищення, —  показуючи на стелю сказав Кайл. 
— Дюк мертвий? —  округлюючи очі запитав Рік. 
— Так. Нажаль, він мав звичку чіпати мої речі, —  він кивнув головою в мій бік. —  Невже вона заборгувала купу грошей, чи зірвала котрусь з наших угод? Ми тільки таких… гостей тримаємо в тому бункері. 
— Ні, босе, проте Дюк сказав, що…
— Король помер. Нехай живе король! —  перебив його Кайл. —  Ти новий Дюк, Ріку. Вітаю з підвищенням. Буде тобі напарник за декілька днів. Я підберу когось, —  він оглянув мене, тремтячу в його піджаку. — Хто зможе бути корисним тут. 
— Я вас почув. Обіцяю, що буду з відповідальністю виконувати свої обовʼязки. 
— Приготуй для неї кімнату. І одяг. Їжа має бути свіжою та їстівною. І не кінчай в кашу. - скривився Кайл. 
— Що? —  Рік з нерозумінням перевів погляд з нього на мене. — Дюк, що…
— Так, —  перебила я його. —  Він сказав мені про це сьогодні. 
— Хворий виблядок. Я радий, що ви нарешті поставили його на місце, босе. 
— Дивись, бо ти можеш стати наступним, якщо почнеш забуватися, хлопче. —  холодно застеріг Кайл. 
Рік похитав головою, приймаючи всю відповідальність, яка лягла виключно на його плечі. 
— Я приїду за три дні, та перевірю. До речі, тіло в бункері. Ти знаєш, що робити, — сказав Кайл і вийшов з кімнати, навіть не кинувши останній погляд на мене. 
— Ну що люба, будемо переселяти тебе в нову кімнату? — запитав Рік, розпрямляючи плечі. 
— Вʼязниця - є вʼязниця. І байдуже де вона знаходиться.

Я все ще в підвалі, але це так схоже на кімнату, в якій можна жити, що мені хочеться плакати, дивлячись на ліжко з подушкою, м’яким матрацом та пухкою ковдрою. Також мене балують окремою ванною кімнатою, в яку Рік приніс все необхідне. 
Приймаю душ, здригаючись від гарячих крапель води. Не думала, що звичайне миття тіла відчуватиметься, наче манна небесна. Наношу бальзам на волосся і стою так, спершись лобом об кахель, близько десяти хвилин. Голова настільки гуде від думок, що це більше схоже на фоновий шум, аніж на роздуми. Я ніяк не можу вхопити за хвіст одну тему, щоб зосередитись на ній. Поте, запах гелю для душу, відчуття чистої шкіри голови, холод кахлю, дозволяють поступово заспокоїтись. 
Рік залишив на ліжку два комплекти одягу. Великі піжамні штани, футболка з надписом - вертикальна абревіатура РІК, з кожної нової літери якої починається слово: 
Радію
Інструментам 
Катування 
Що ж, хто б сумнівався, Ріку. Я усміхаюсь, наче це наймиліше, що я бачила. Інший комплект - такі самі великі штани і майка-алкоголічка, з якої, скоріше за все, просто вивалюватимуться мої груди. Проте, і на цьому дякую. 
Я одягаю піжаму і лягаю в ліжко, розкидаючи мокре волосся на подушці. Очі мимовільно закриваються, неначе в них хто піску насипав. 
Завтра буде новий день. Я досі жива. Ця думка на диво гріє душу.