Читати книгу - "Руйнація, Ріна Бейкер"

Він мертвий, він дійсно мертвий. Його вбили прямо під час того, як він ґвалтував мене. Тобто його член був в мені, коли мозок припинив давати сигнали тілу? Мене зараз знову виверне, хоча немає чим. Помічаю, що контури кімнати пливуть. Нахиляюся, намагаючись зловити рівновагу. Тіло бʼють дрижаки, проте разом з цим є відчуття, що кінцівки німіють.
Мене тільки що трахнули без згоди. Буду чесною, я мала всякі фантазії, навіть такі. Але насправді це зовсім не так, як в дурнуватих фантазіях наївної дівки, що поняття зеленого не має як це відбувається насправді.  Я хочу помитися, здерти шкіру, стати рептилією, аби відростити нову. Мені потрібна інша вагіна. Не знаю, чи зможу колись торкнутися себе там, або ще гірше - пустити туди найстрашнішу істоту світу. Чоловіка. 

— Розважаєш моїх працівників? — запитує чоловік, від енергетики якого вібрує простір. - Перепрошую, покійних працівників. 
— Йди до сраки! — спираючись на коліна виплюнула я. 
— Прийму це, як «дякую». Дуже мило з твого боку. —він присів біля тіла і пошукав пульс на шиї мого ґвалтівника. — Ідеально мертвий. 
— Єдина гарна новина за останній тиждень, — я обсмикую свою знівечену спідницю, ніби це чимось допоможе. 
— Як ти облаштувалась тут? — ігноруючи мій жахливий вигляд запитує він. 
— Як бачиш — все чудово. Трьохразове харчування, відмінний спа-комплекс, — я вказала на умивальник. — Приємний персонал, — рука кинула на тіло біля його ніг. —Якщо коротко, то я в захваті. 
— Ти помітно схудла, — він оглянув мене з голови до ніг. 
— Дякую, я це не планувала. 
— Тебе що, погано годували? — він підходить до ковдри, та підіймає її з підлоги. 
— Все, як я люблю: прісна каша та склянка води. 
— Що? — він повертається до мене через ліве плече. Його розмальоване обличчя не дає прочитати, що виражають емоції на ньому. 
— Ах так, сьогодні була ексклюзива пропозиція… — я вдихнула, шукаючи сили сказати це. — Сперма Дюка в гівняній страві дня, — голос зрадницьки затремтів. 
— Що? — з натиском запитав Кайл. 
— Я не повторюватиму це вдруге, — мій погляд впав на розірвані трусики, що валялися біля ліжка, він прослідкував за ним. 
— Як часто це траплялося? — стискаючи кулаки поцікавився він. 
— Що саме? 
— Те, що я побачив, коли зайшов. 
— Вперше. 
Щелепа Кайла стислася, малюнок заграв на обличчі, від руху мʼязів. Груди ритмічно підіймались. 
— Рік? 
— Завдяки Ріку я не зійшла з розуму. Він… — я хотіла сказати «добрий до мене», але не стала ризикувати становищем чоловіка. —Не зацікавлений в мені. 
— Збирайся. 
— Куди? —я вся стислася. 
— Будемо питати Ріка, чому вони тримали тебе, як худобу, — він розвернуся спиною до мене, прямуючи до дверей. — Навіть полонені мають право на нормальне харчування і… якийсь одяг, — він задумався на хвилину, потираючи потилицю і зняв свій піджак. —Ось, прикрийся. 
— Не потрібно мені твоїх подачок. Це з твоєї милості я замкнена тут! 
Він розвернуся і в три кроки опинився біля мене, притискаючи до стіни. Довгі пальці стискали щоки. 
— Ти тут через свого любого Тревора,  — він нахилився так близько, що я відчула запах вишневої жуйки. — Не звинувачуй мене за свій вибір. 
— Це не був мій вибір! — протягнула я зі стиснутою щелепою. 
— Варто краще обирати, з ким лягаєш в ліжко… — він подивися на мої розтулені губи, на яких вже засохли залишки крові Дюка. — Або ж, до кого стаєш в ліжко раком і дозволяєш прикути себе до нього. 
— Тебе забула запитати. 
— Можливо, якби запитала, то спала б зараз в своєму тепленькому ліжку, Бетані. 
— Звідки ти знаєш моє імʼя? Невже Рік проговорився? — я вже пошкодувала, що намагалась знайти друга серед кровожерливих хижаків. 
— Рік? А він знав? — здивування в голосі було справжнім. 
— Риторичне запитання… 
— Я побачив в новинах, що Шон Бісбрук шукає свою наречену, — він дмухнув на неслухняне пасмо, що спадало на мої очі, і те лягло подалі від обличчя. 
— Я більше не його наречена, заручини розірвано. 
— Він так не думає, — відпускаючи мене, сказав Кайл, ступаючи пів кроку назад. 
—Мені начхати, що він думає. Все вирішено. 
— Це ваші справи… Я знаю Шона, точніше знаю про нього. Не розумію, чому тебе так сильно тягне до придурків, — кутик розмальованих губ поповз вгору. 
— А я не розумію, чому в тебе щодня Геловін. І нічого, якось живу з цим. 
— Це мій робочий костюм, — опускаючи голову констатує чоловік. Він такий широкий, що закриває собою огляд на всю кімнату. 
— Ох, не знала, що працюючи в цирку можна заробити такі гроші, аби давати величезні позики, — я роздивилася майстерно намальований череп. 
— Я бачу, що ти не все сказала. Говори, — складаючи руки на грудях запропонував він. 
— Я все сказала, — я віддзеркалила його позу. — Ну добре. Поділись контактами гримера, раптом я захочу собі малюнок крил на щічках. Хоча ні, не варто. Певно, в його арсеналі є тільки один ескіз, цей твій череп, та два кольори фарб. 
— Це все? — спокійно запитав він. 
— Так, все. 
— Добре, ходімо. 
Я почала підійматись, а він за мною. Руки лягли нижче дупи, закриваючи йому огляд. Він пирхнув сухим сміхом. 
— Не бійся, це мене не цікавить. Я навіть не дивився. 
— Брехун! 
— А ти високої про себе думки. 
—Що вже є. 
Ми вийшли в ніч, човгаючи до меншого будинку, поруч з основним, вікна в якому не світилися.