Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

У навушниках звучала тиша — тільки ледь чутно потріскувала

статика реліктового випромінювання.

— Слухайте, чуваки, досить гратись. Я знаю, що ви мене

впізнали. Я також знаю, що п’ять днів тому ви напали на

продовольче вантажне судно «Сновида», зламали його двигуни

і викрали шість тонн білків та все їхнє повітря. І це власне все, що мені треба про вас знати.

Більше тиші зі статикою.

— Отже, справи такі. Я втомився вас переслідувати і не

дозволю затягувати час, поки ви лагодите зламаний корабель, щоби потім втягнути мене у ще одне веселе переслідування.

Якщо ви не просигналізуєте свою повну капітуляцію протягом

наступних шістдесяти секунд, я випущу по вас пару торпед із

плазмовими боєголовками високої потужності та розплавлю

ваш корабель до радіоактивного шлаку. А потім полечу додому

і вночі міцно спатиму.

Статику нарешті перервав хлопчик із аж занадто юним

голосом, щоб обрати піратське життя.

— Ви не можете так вдіяти. ОПА — це не справжній уряд.

Згідно із законом ви ні хріна не можете зробити зі мною, тож

попустіться, — відповів юнацький голос, що, здавалось, от-от

почне ламатися.

— Серйозно? Це все, що ви хочете сказати? Добре, забудьте на

хвилинку про суперечку про законність і те, що визначає

справжню державну владу. Подивіться, як мій корабель

зображений на вашому ладарі. З одного боку, ви

у змайстрованому нашвидку легкому вантажному судні, на яке

хтось приварив саморобну гармату Гаусса. З іншого боку, я у новітньому марсіянському торпедоносці з достатньою

вогневою потужністю, щоб розплавити маленький супутник.

Голос на іншому боці не відповідав.

— Чуваки, навіть якщо ви не визнаєте мене представником

законної влади, давайте хоча б погодимося, що я можу рознести

вас, коли захочу?

Канал і далі мовчав.

Голден зітхнув і потер перенісся. Попри кофеїн, головний біль

відмовлявся минати. Не закриваючи канал з піратським

кораблем, він відкрив інший канал з кабіною пілота.

— Алексе, дай коротку чергу з передніх ГТЗ по вантажному

судну. Цілься в мідель.

— Стривайте! — скрикнув хлопець на іншому кораблі. — Ми

здаємося! Господи Ісусе!

Голден простягнувся у невагомості, насолоджуючись нею після

днів прискорення, і сам до себе посміхнувся. Справді, «сьогодні

ніхто ні в кого не стріляє».

— Наомі, поясни нашим новим друзям, як їм передати тобі

віддалений контроль над своїм кораблем, і повернімо їх на

станцію Тайко, де з ними розбереться трибунал ОПА. Алексе, щойно запрацюють їхні двигуни, обчисли зворотний маршрут за

приємної і зручної половини g. Я буду в лазареті, шукатиму

аспірин.

Голден розстебнув паски захисного крісла і поплентався до

трапа. Дорогою почав сигналити його планшет. Це був Фред

Джонсон, номінальний очільник ОПА та їхній особистий патрон

на виробничій станції корпорації «Тайко», яка тепер також

слугувала де-факто штаб-квартирою ОПА.

— Йоу, Фреде, спіймали наших неслухняних піратиків.

Повертаємо їх для суду.

Фредове велике темне обличчя зморщилось у посмішку.

— Щось новеньке. Натомився їх підривати?

— Ні, просто зустріли тих, хто повірив мені, що я їх можу підірвати.

Замість усмішки Фред звів брови докупи.

— Слухай, Джиме, я викликав тебе через інше. Повним ходом

повертайтеся на Тайко. На Ганімеді коїться щось дивне...

Розділ третій. Пракс

Праксдайк Менґ стояв у воротах вантажного ангара, споглядаючи ніжне колихання полів неймовірно зеленого, аж до чорноти, лис тя, і панікував. Над головою вигинався

купол — темніший, аніж мав би бути. Струм для фітоламп

відрізали, а дзеркала... Він не хотів думати про дзеркала.

Мерехтіння космічної битви виглядали наче збої на дешевому

екрані — кольори і рухи, яким там не місце. Знак, що пішло

щось зовсім не так. Пракс облизав губи. Мав бути спосіб. Мав

бути якийсь спосіб їх порятувати.

— Праксе, — покликала Доріс, — нам треба йти. Зараз.

Здобуток маловитратного сільського господарства Glycine kenon — сорт сої, настільки модифікований, що став зовсім