Читати книгу - "Часу немає, Рустем Халіл"

«Що я роблю?» — Едем вимовив це вголос і відразу ж кинувся до сходів, що вели вгору. За його розрахунками, якщо пощастить зі світлофором, він зуміє через двори добігти до того місця, де бокова дорога виходить на головну. Тоді він і роздивиться її профіль. 

Налякавши бабуську, що вигулювала цуцика, такого же висушеного часом, як і вона сама, Едем дістався дороги в той момент, коли «ауді» вже виїхало на проспект і відразу ж перелаштувалося на другу смугу. 

Намацавши в кишені брюк тонкий гаманець із еко-паперу й молячись, аби гроші в ньому виявилися цілими, Едем кинувся до першого припаркованого коло узбіччя таксі й упав на переднє сидіння. Водій відірвав погляд од газети з судоку й витріщився на безцеремонного пасажира так, ніби збирався дати йому в лоба олівцем. 

— Їдьмо, — виклично сказав Едем. — За тим білим «ауді». 

Таксист вирішив, що нахабство пасажира можна пояснити його готовністю заплатити скільки скажуть, застромив олівця за вухо, запхнув журнал між сидіннями й натиснув на газ. 

Поки він вливався в потік автівок, світлофор загорівся червоним. «Ауді» зникло з поля зору. Була лише одна надія — що вона не зверне з проспекту. 

Таксист незворушно дістав журнал і взявся рахувати олівцем цифри, залишаючи на пустих клітинках крапки або галочки. 

— Знаєте, що я помітив? Коли довго заповнюєш судоку, з’являються улюблені цифри. Я полюбив трійку, — спробував він затягти Едема в розмову. 

— Рівно стільки таксі я поміняв сьогодні, — нервово відповів Едем, не зводячи погляду зі світлофора. — Жовтий. 

Його лихоманка не передалася таксистові. Він повернув олівця за вухо, журнал — між сидінь і рушив точнісінько в ту мить, коли й машина, що стояла перед ним. 

Вони виявили «ауді» через два перехрестя — принаймні Едем сподівався, що це саме той автомобіль, — але щільний графік буднього дня не дав їм його наздогнати. 

— Кого переслідуємо? — спитав таксист, коли в рваному ритмі вони перетнули міст Патона, минули велетенську постать Батьківщини-матері й повернули в центр. 

— Минуле, — відповів Едем. 

— Машина часу — за подвійним тарифом. 

Усе, що було потрібне Едемові, — побачити обличчя водія «ауді», переконатися, що Інара була тільки видінням. Він не міг проживати далі цей перший день з останніх у його житті, не отримавши відповіді на це запитання. 

Вони наздогнали «ауді», коли вже було запізно: машина звернула до бізнес-центру, що голкою врізався в осіннє небо, і шлагбаум підземного паркінгу опустився за нею. 

Едем вийняв чималу купюру — йому пощастило, що, поки він був без тями, ніхто не скористався беззахисністю його гаманця, — і вискочив на тротуар. Залишалося небагато — обігнувши шлагбаум, забігти в черево хмаросяга й застати жінку, коли вона виходитиме з авто. 

— Ваш пропуск? — працівник паркінгу виник перед ним так несподівано, що Едем розгубився. 

— Я за машиною, — промимрив він, уже розуміючи, що програв битву. 

Паркувальник широко втягнув ніздрі — вочевидь не для того, щоб увібрати коньячний запах, а демонструючи Едему, що він його вловив. Його палець націлився на центральний вхід. 

— З’ясовуйте там. 

Можна було спробувати вмовити паркувальника, але коштовні секунди були б утрачені. Едем вирішив спіймати Інару в ліфті, пішов маршрутом вказівного пальця і вклинився в пройму обертових дверей. 

Двоє охоронців згрупуватися за спиною в третього — усі разом вони роздивлялися дівчат у червоних бікіні на екрані планшета і не помітили візитера. Едему цього й треба було. Десять кроків до ліфта. Він ткнувся в турнікет, сподіваючись, що щупальці сталевого восьминога розкриються без пропуску — Едем часто стикався з таким у держустановах. Та цього разу йому не пощастило. Прохід був заблокований, і гість таки привернув увагу охоронців. 

— У мене призначена зустріч за ланчем, — на пазах таблички, намертво прикрученої до стіни над постом охорони, серед найменувань компаній Едем виявив назву ресторану й вирішив діяти на випередження. 

— Ресторан на цьому тижні зачинили на ремонт, — відповів охоронець із планшетом. Він єдиний не підводив очей. 

Едем не зрушив з місця: не в його інтересах було скорочувати відстань між собою та чутливими ніздрями охорони. 

— Отже, мені доведеться почекати біля дверей ресторану, — Едем вийняв посвідчення й продемонстрував його обкладинку охоронцеві. — Я адвокат. Якщо клієнт призначив зустріч там, значить, він про це не знав, і з офісу піде прямо туди. 

— Зателефонуйте йому, нехай спуститься в хол, — виявив турботу другий охоронець. 

Едем постукав по пустих кишенях. 

— Залишив телефон в офісі. 

Хвилинна стрілка на великому годиннику в холі ворухнулася. Доки Едем сперечався, Інара — якщо це була вона — мабуть, уже встигла припаркуватися. 

— Я можу подзвонити в офіс, — для переконливості турботливий охоронець підняв слухавку стаціонарного телефону. 

Едем приклав пальця до губ. 

— Адвокатська таємниця. Розмова конфіденційна, і не думаю, що мій клієнт хотів би, аби колеги дізналися про його розлучення. 

Згадка про розірвання шлюбу магічно вплинула на охоронця з планшетом. Він опустив екран і кивнув Едемові. 

— Це правильно, — сказав він багатозначно і клацнув кнопкою. На турнікеті загорілось зелене. 

Ліфтів було три. Один із них спустився до паркінгу. Певно, його викликав водій «ауді». Зрозуміло, що він не спинятиме ліфт на першому, а відразу підніметься на потрібний поверх. План Едема був простий: зупинити кабінку на своєму поверсі. Перспектива зустрітися з Інарою лицем до лиця не лякала його — тепер погоня за нею здавалася насланням. 

Едем почув гудіння кабіни, що наближалася, натиснув кнопку виклику і тої ж миті зрозумів, що план не вдався: перед ним відразу ж відчинилися дверцята сусіднього ліфта, а той, на який він полював, через кілька секунд проїхав повз його поверх без зупинки. 

Треба було подумати про план «Б». Пожежні сходи! 

Едем простежив, як одиницю на табло ліфта змінила двійка, і кинувся в пожежний вихід. 

На другому поверсі він побачив, що ліфт уже на четвертому. 

Злетівши на третій, Едем виявив, що ліфт — поверхом вище. 

На четвертому він застав зачинені дверцята. Кабіна продовжила рух угору — отже, у ліфт хтось зайшов.