Читати книгу - "Дофаміновий капкан, Марина Тітова"

Ох, Мстиславчику Сергійовичу, якби ти тільки знав, як я любила твій предмет! Якби ти знав, що саме через те, що його викладав ти! У своїй наступній школі хімію мені довелося розлюбити. Хоч я й вчилася там лише рік, але хімічка — жіночка за п'ятдесят, у сто разів нудніше вчила дітей хімічній науці, ніж ти. Тобі немає рівних ніде й ні в чому.

— Знаєш, Сашо, навчальний процес у наших школах дуже нудний. Він потребує вдосконалень і новаторства, — веде й далі поважний пан, гордо висунувши своє підборіддя, наче він лебідь. — Я впевненний, що кожний предмет, чи то літературу, чи хімію, чи захист Вітчизни можна зробити цікавим. Більше того, я навіть хотів сам зробити це, навчаючи розраховувати дітей не молі, які їм у дорослому житті будуть непотрібні, а даючи справді корисний матеріал. Про хімічні процеси тіла й, зокрема, мозку, про повітря, яким дихаємо й таке інше. Про те, що розширує світосприйняття! Проте мені заборонили... Але знаєш, Сашо, я не зважаю на це. Я все рівно продовжую потроху змінювати манеру викладання. І це дає свої результати! З кожним роком все більше дітей починає любити хімію. Уявляєш?

У нашій школі всі знали, що коли Мстислав Сергійович починав говорити про хімію — в його очах спалахує блиск. І ось щойно я згадала як це буває.

Хоч він і поводить себе стримано, не показує емоцій, втім його очі — палають.

І мої зараз теж.

— Намагаюся уявити, Мстиславе, — ховаю своє палохкотіння за загадковою усмішкою. — Але ж я не любила хімію. Звідки мені знати, як це буває? — знаю, що брехати погано, але брешу, бо це шанс побути з ним. І відчуваю себе щасливою.

Питання до читачів:))

А ви любили хімію в школі? На вашу думку, це цікава наука?

Чи ви не засуджуєте Ясмін? Чи не вилізе боком її брехня? Як гадаєте, чи справді Мстислав її не впізнав?