Читати книгу - "Мор, Михайло Андрусяк"

— Вражаюче, — промовив він, нахиляючись вперед, щоб розглянути Лугріма ближче. — Такий звір — це справжній шедевр темної магії. Хлопче, ти навіть не уявляєш, яку силу маєш у руках.

Мор стояв поруч, відчуваючи, як його серце наповнюється гордістю. Він знав, що зробив щось особливе, але слова Калгарона підняли це почуття на новий рівень.

— Цей звір стане твоєю наймогутнішою зброєю, — продовжив Калгарон, повертаючись до Мора. — Але щоб ти міг повністю керувати його силою, тобі потрібно навчитися ще більшого. І я навчу тебе.

Мор лише кивнув, дивлячись на Лугріма, який стояв спокійно, ніби чекаючи нових наказів. Ця ніч стала початком нового етапу в житті Мора — етапу, де помста перестала бути лише мрією і стала реальністю.

Калгарон повільно крокував, обдивляючись Лугріма, і його зловісний вираз обличчя раптом став ще більш загрозливим. Його палаючі очі знову зосередилися на Морі, ніби він щось обдумував. Нарешті він проголосив зловісно й урочисто:

— Цей олень нам знадобиться. Ми зробимо перший удар по Храму Святого Лейма.

Слова Калгарона прозвучали важко, як удар грому в безмовній тиші. Мор здригнувся, але швидко опанував себе і підняв голову.

— А що це нам дасть? — поцікавився він, намагаючись зрозуміти мету цього нападу.

Калгарон заговорив голосом, сповненим презирства та рішучості:

— Є п'ять храмів. Там люди моляться небесам, прославляючи їх і живлячи своїми молитвами. Без цих храмів сила небес ослабне. Це стане нашим тріумфом! — Його голос піднявся, лунаючи, наче відлуння в самому серці печери.

Мор нахмурився, намагаючись осягнути значення слів Калгарона.

— А що це за небеса? Що там? — поцікавився він, відчуваючи, що наближається до чогось великого і страшного.

Калгарон зупинився, його обличчя сповнилося зловісної серйозності. Його голос став майже шепотом, але від нього мороз ішов по шкірі:

— Там знаходяться найгірші з наших ворогів. — Він подивився на Мора так, ніби вже пожалкував, що взагалі згадав про них. Його голос почав набирати гнівних ноток. — Ті, хто знищує все, що ми створили. Ті, хто прагне стерти нас із цього світу.

— Хто вони? — наполягав Мор, відчуваючи, як його серце б’ється швидше. Він знав, що ці знання можуть змінити все.

Раптово Калгарон розлючено вигукнув:

— Я не буду вимовляти цієї назви! — Його голос відлунював по печері, ніби сам простір боявся цих слів.

— Там янголи, — раптом перебив Омус, який вийшов із тіні печери. Його обличчя було сповнене глузливої посмішки. — Ті ще виродки. Я вбив парочку під час великої битви! — похвалився він, хрустячи пальцями і демонструючи свої золоті рукавиці.

Мор подивився на Омуса з недовірою. Йому важко було уявити, як ці двоє демонів могли перемогти когось настільки могутнього, як ті, кого описував Калгарон. Але слова Омуса розпалили його цікавість.

— І як ви їх перемогли? — спитав Мор, дивлячись прямо на Омуса.

Той розсміявся, неначе це було смішне питання.

— Це просто, хлопче! Виродки розраховують на свою "святість". Але якщо знаєш, куди вдарити, навіть янгол падає, як звичайна людина, — відповів Омус, його посмішка стала ще ширшою.

— Ми почнемо з Храму Святого Лейма, — холодно промовив Калгарон, і його голос став знову владним. — Цей храм — ключ до їхньої сили. Зруйнуємо його, і ми покажемо їм, що не збираємося більше ховатися.

Його слова прозвучали, як вирок. Мор відчув, як у його серці знову спалахує вогонь гніву й рішучості.

— Я готовий, — відповів він, стиснувши кулаки. — Я допоможу вам. Але обіцяйте: ми знищимо Люціуса!

Калгарон пильно глянув на Мора, його палаючі очі зустріли погляд юнака.

— Так, хлопче, ми знищимо Люціуса. І всіх, хто насмілився стати нам на заваді. — Калгарон простягнув руку, наклавши її на плече Мора. — Ти станеш частиною великого плану.

Після цих слів вони рушили далі, готуючи план нападу на перший храм. У повітрі вже відчувалася наближення битви.

Калгарон впевнено крокував у глибину печери, за ним слідував Мор. Атмосфера була гнітючою, наповненою шепотом та тінями, що рухалися вздовж стін. Піднявши руку, Калгарон жестом зупинив всі розмови та голосно проголосив:

— Браття! Це великий день, який приніс нам нового союзника! — Його голос лунав, ніби грім, пробуджуючи увагу всіх присутніх. — Цей хлопець не просто смертний, він особливий. Він — син Родріги.

Як тільки Калгарон промовив це ім’я, тиша у залі вибухнула хвилею перешіптувань. Мор відчував, як десятки очей зосередилися на ньому. У величезному залі було 11 демонів, що сиділи або стояли у хаотичному порядку, кожен з них мав свій страхітливий вигляд. Їхні обличчя були покриті рогами, татуюваннями та шрамами, а їхні очі світилися зловісним вогнем. Калгарон, стоячи у центрі, виглядав ще грізніше, як центральна фігура всієї цієї жахливої компанії.

— Від сьогодні він — мій учень! — продовжив Калгарон, його голос звучав як залізний наказ. — А ще ми почнемо наш наступ із Храму Святого Лейма. Але для цього нам потрібні смертні, яких ми використаємо як живий щит.

Мор насторожився, але не сказав нічого. Він бачив, як інші демони кидають на нього змішані погляди — хтось з недовірою, хтось із явною злістю, але деякі виглядали зацікавленими.

— Я залучу новобранців з Орікстору, — промовив один із демонів, його голос був хрипким і низьким. Він виглядав старшим, але з кожного його руху було зрозуміло, що він досі дуже небезпечний.

Мор почув слово «Орікстор» і згадав розповіді про цей замок. Єдиний із замків смертних, який у вирішальній битві став на бік темряви. Це місце було оточене чутками і страхом серед людей, місце, де відбувалися жахливі ритуали і тренувалися зрадники людства.

Калгарон кивнув, задоволений відповіддю.

— Гаразд. Хто піде до Храму? — голос його звучав владно.

Омус, який стояв поруч із Мором, миттєво підняв руку, вигукнувши:

— Я піду! — Його голос був наповнений самовпевненістю і пристрастю.