Читати книгу - "Мор, Михайло Андрусяк"

Після нього виступив ще один демон. Він виглядав майже так само, як Омус, тільки його темний плащ спадало, закриваючи обличчя, а за спиною висіли два мечі.

— І я, — промовив він тихо, але з таким холодом у голосі, що навіть Мор відчув себе неспокійно.

— Добре, — задоволено проголосив Калгарон. — Омус і Мерф вирушають до Храму! — Його голос звучав, як удар молота по ковадлу. — Тільки пам’ятайте: спочатку наш демонічний олень проб’є їхній захист і знищить всю охорону. А ви вже доб’єте тих, хто вижив, і зруйнуєте Знак Творця. Зрозуміло?

Омус кивнув із посмішкою:

— Так, ми все зрозуміли.

— Після прибуття новобранців із Орікстору вирушайте негайно! — Калгарон підняв руку, жестом завершуючи обговорення.

— Так і буде! — відповіли Омус і Мерф одночасно.

Мор стояв мовчки, спостерігаючи за цим плануванням. Він розумів, що втягнутий у щось значно більше, ніж він міг уявити. Але в його серці все ще палахкотіла ненависть до Люціуса, і бажання помсти тільки зміцнювалося. Він знав, що готовий до всього, якщо це допоможе йому досягти своєї мети.

Мор дивився на Калгарона з ноткою недовіри, його юнацький запал змішувався з бажанням зрозуміти весь масштаб цієї війни.

— А що за знаки Творця? — допитливо запитав Мор, зосереджено дивлячись на темного володаря.

Калгарон нахилився трохи вперед, його роги відкидали тіні на стіни печери. Очі, що нагадували палаючі вугілля, дивилися прямо в душу Мора.

— Ці знаки — прямолінійний канал сили молитв, які смертні посилають на небеса. — Його голос звучав так, ніби кожне слово було вирізьблено у камені. — Якщо ми їх знищимо, небеса ослабнуть, їхні сили розвіються, і наша перемога стане реальністю.

Мор слухав із захопленням, але його розум був заповнений питаннями.

— Освоюйся тут, хлопче, — раптом різко змінив тон Калгарон. — Відпочинь. Тобі потрібно набратися сил для майбутніх випробувань.

— А я піду з ними до Храму? — швидко запитав Мор, у його голосі звучало нетерпіння.

Калгарон повільно випростався, його силует здавався ще величнішим.

— Ні, — сказав він твердо, його голос був незаперечним. — Я не буду ризикувати тобою. Ти занадто важливий для нашої справи.

Мор трохи насупився, але потім кинув погляд на Лугріма, який залишався стояти за межами печери.

— Та але як Лугрім без мене? — запитав він, у голосі звучала тривога.

Калгарон посміхнувся, але його усмішка була майже хижою.

— Просто накажи йому слухатися Омуса. Він виконає свою місію, навіть якщо тебе поруч не буде. Вони впораються.

Мор глянув на Калгарона, не впевнений, чи задовольняють його ці слова. Він опустив голову, ніби намагаючись зібратися з думками.

— А з Лугрімом нічого не станеться? — з ноткою смутку і переживання в голосі запитав він.

Калгарон поклав важку руку йому на плече, і здавалося, що сама вага його сили тисне на юнака.

— Якщо твій олень такий могутній, як ти кажеш, то той храм буде йому на один ріг, — запевнив його Калгарон. У його голосі не було ані найменшого сумніву.

Мор глянув у бік Лугріма, який мовчки стояв, немов відчував увесь сенс їхньої розмови. Усередині хлопця боролися почуття — гордість за свого демона і страх втратити його. Але рішення вже було прийнято, і Мор міг тільки спостерігати, як розгортається цей жахливий план.