Читати книгу - "За крок до істини, Ірина Бондарчук"

Новина про нову жертву розірвала тишу міста, як грім серед ясного неба. Усі сподівалися, що загадкові події припинилися після першої трагедії, але, схоже, зловісний ланцюг тільки розпочинався.

Анна й Ігор сиділи в кав'ярні, коли їхні телефони одночасно запищали. Повідомлення, яке прийшло від слідчого Максима, було коротким і шокуючим:
"Друга жертва. Те ж місце. Поспішайте."

— Друга? Це не збіг, — мовила Анна, підводячись із місця. — Це вже схоже на виклик.

— Якщо це те ж місце, значить, хтось хоче, щоб ми знайшли якийсь слід, — відповів Ігор, кидаючи гроші на стіл.

Коли вони приїхали до старого кар’єру, місце виглядало інакше, ніж раніше. Територія була оточена стрічками, а навколо працювали криміналісти. Усе нагадувало сцену з фільму: миготіння поліцейських проблискових маячків, відбитки ніг у пилюці, відчуття напруги в повітрі.

— Що сталося цього разу? — запитав Ігор, підходячи до Максима.

— Це щось дивне, — тихо відповів той, кивнувши на місце злочину. — Тіло знайшли в тій самій точці, що й перше. Але є різниця.

— Яка? — Анна вдивлялася в обличчя слідчого, шукаючи підказку.

Максим повів їх до центру кар’єру, де між каменів було знайдено тіло. На перший погляд, усе виглядало ідентично першому випадку: те ж положення, схожі травми. Але одна деталь привернула увагу Анни. На грудях жертви був прикріплений маленький аркуш паперу, зафіксований шпилькою.

— Знову послання? — здогадалася Анна.

Максим кивнув. — Так, але цього разу текст інший.

Він передав їм пластиковий пакет із запискою. На ній було написано:
"Тінь не зникає, доки є світло. Шукай серед тих, хто мовчить."

— Що це означає? — здивовано промовив Ігор, вдивляючись у загадкові слова.

— Схоже, це пряме послання. Але кому? Поліції чи нам? — задумалася Анна.

Вони вирушили до моргу, щоб оглянути тіло жертви. Новий об’єкт злочину був молодою жінкою близько двадцяти п’яти років. Її ім’я — Катерина Власенко. Згідно з даними слідства, вона працювала бібліотекарем у місцевій бібліотеці.

— Бібліотекар? Це випадковість чи зв’язок із тими символами, що ми бачили? — задумався Ігор, гортаючи записник із нотатками.

— Вона могла знати щось, чого не мала знати, — припустила Анна. — Але нам потрібно більше інформації.

Максим приніс речі, знайдені поряд із тілом. Серед них були обручка, ключі та книга зі старою обкладинкою. Книга одразу привернула увагу Анни — це був той самий том, що вони бачили в особняку.

— Це не може бути збігом, — прошепотіла вона. — Ця книга переслідує нас.

Ігор уважно перегорнув сторінки. На одному з розворотів він знайшов запис олівцем. Там були координати, які вказували на місце в лісі неподалік від міста.

— Думаєш, це пастка? — запитав він.

— А якщо ні? Якщо це слід до того, хто залишає ці повідомлення? — відповіла Анна, дивлячись на координати.

Їхній автомобіль зупинився на лісовій дорозі. Координати вели до покинутої хати, схованої серед густих дерев. Вікна були вибиті, двері ледь трималися на іржавих завісах.

— Виглядає так, ніби тут ніхто не жив десятиліттями, — сказав Ігор, оглядаючи фасад.

Анна обережно відчинила двері. Усередині пахло вологістю та старістю. Кімнати були заповнені розкиданими речами, а підлога тріщала під ногами.

На столі в центрі кімнати лежав ще один аркуш паперу. Анна обережно підійшла до нього, намагаючись не зачепити нічого навколо.

На аркуші було написано:
"Друга жертва — не остання. Гра тільки починається."

Анна та Ігор відчули, як холодний страх пробіг їхніми спинами. Цей ланцюг подій ставав дедалі моторошнішим, а ворог — дедалі хитрішим. Вони зрозуміли, що це лише початок гри, яка мала закінчитися або перемогою, або черговою трагедією.

Анна і Ігор стояли в моторошній тиші покинутої хати, вдивляючись у записку на столі. Слова "гра тільки починається" лунали у свідомості, мов зловісне передвісництво. Анна обережно взяла записку, намагаючись не пошкодити можливі сліди.

— Хто це пише? І чому все виглядає так, ніби нас ведуть по ретельно спланованому шляху? — запитав Ігор, стискаючи ліхтарик у руці.

— Можливо, це попередження або випробування, — відповіла Анна, озираючись. — Але чого вони хочуть від нас?

Вона раптом помітила, що в одній із кутових полиць хтось свідомо прибрав шар пилу, залишивши місце для чогось невеликого.

— Подивися сюди, — сказала вона, підводячи Ігоря до полиці.

На краю полиці була вигравірувана стрілка, яка вказувала на сусідню стіну. Анна підійшла ближче й виявила, що дошки на стіні виглядали більш зношеними, ніж інші.

— Тут щось є, — прошепотіла вона, намацуючи щілини.

Ігор знайшов металевий пруток і почав обережно підважувати дошки. За кілька хвилин вони виявили потаємну нішу, у якій лежала коробка, обгорнута чорною тканиною.

— Що тепер? — запитав він, вдивляючись у несподівану знахідку.

— Відкриємо, — відповіла Анна, обережно знімаючи тканину.

У коробці була купка старих фотографій, листів і невелика металевий амулет, на якому був викарбуваний той самий символ — трикутник із колом. Одна з фотографій привернула їхню увагу. На ній була зображена та сама жертва, Катерина, у компанії незнайомих людей.

— Дивись, — Анна вказала на чоловіка, який стояв поруч із Катериною. — Це ж чоловік із портрета в бібліотеці маєтку.

— Це означає, що вона була пов'язана з тією сім’єю, — сказав Ігор. — Можливо, це не випадковість, а частина більшого плану.

Вони уважно розглянули листи. Один із них був адресований "К." і містив уривки тексту, що нагадували кодовані повідомлення:
"Ключ сховано там, де початок. Стеж за тінню."

— "Де початок"? Це знову загадка, — промовила Анна, мимоволі нервуючи. — Початок чого?

Ігор витягнув ще одну фотографію, на якій була зображена старовинна кам’яна будівля з високою вежею. На звороті фотографії було написано:
"Відповідь ближче, ніж ти думаєш."