Читати книгу - "За крок до істини, Ірина Бондарчук"

— Нам потрібно знайти цю будівлю, — впевнено сказав він.

Коли вони повернулися до міста, Анна зв’язалася з Максимом і поділилася знахідками.

— Це все ускладнює справу, — сказав він, розглядаючи фотографії. — Але тепер ми знаємо, що жертви пов’язані.

— Знайди чоловіка з фотографії, — попросила Анна. — Він ключ до всього цього.

Максим кивнув і пообіцяв негайно розпочати розслідування.

Тим часом Анна й Ігор вирушили до міського архіву, щоб дізнатися більше про будівлю з фотографії. Виявилося, що це стара каплиця, яка давно закинута.

— Ще одне покинуте місце, — сказала Анна, відчуваючи, як холодні мурахи пробігають по спині.

— Але якщо ми не підемо туди, ми ніколи не дізнаємося правди, — відповів Ігор.

Коли вони дісталися до каплиці, її похмурий вигляд викликав тривогу. Високі вікна були забиті дошками, а вежа, схоже, от-от мала обвалитися.

— Готова? — запитав Ігор.

— Ні, але це не має значення, — відповіла Анна, беручи до рук ліхтарик.

Каплиця зустріла їх звуком відлуння їхніх кроків. На підлозі валялися уламки скла й деревини, а повітря було насичене пилом.

У центрі приміщення стояла масивна кам’яна плита. На ній були вирізьблені знайомі символи. Анна помітила, що один із них відрізняється: під ним була вибита маленька виїмка, схожа на отвір для амулета.

— Дай мені той амулет, що ми знайшли, — попросила вона.

Коли Ігор передав їй амулет, вона вставила його у виїмку. Почувся гучний клац, і плита почала повільно зміщуватися. Під нею відкривався спуск у темний підвал.

— Ось де справжня гра починається, — сказала Анна, кидаючи погляд на Ігоря.

— І здається, ми знову зробили крок у невідоме, — відповів він.

Вони обережно спустилися вниз, не знаючи, що на них чекає. Але вони розуміли одне: той, хто залишив усі ці сліди, чекав їх саме тут.