Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

Я мимоволі став задкувати, а потім розвернуся і почав крутити головою у пошуках виходу. Тільки на мене чекало розчарування, двері виявились закритими, а на додачу, ще й грати були опущені.

— Що за фігня тут коїться? Випустіть мене! — прокричав я до Леворда. Проте альбінос і не подумав відповідати на мої слова. Мені навіть на мить здалося, що на його непроникному обличчі промайнула посмішка.

Тим часом діти на трибуні підхопилися зі своїх місць і почали щось радісно кричати та тикати пальцями, вказуючи на вихід із печери. Я повернувся в цей бік і похолов. Тепер мені стало по-справжньому страшно. Скрекіт, що викликав моє занепокоєння, належав тому самому богомолу, зображеному на колоні, який навіяв спогади про рідну землю. Тільки це був богомол-переросток, ростом під два метри. Пильно роздивляючись комаху, що неспішно виходила з печери, я зумів помітити ще кілька відмінностей.

Передні кінцівки земного богомола мають невеликі шипи і два гострих гаки, призначені для кращого захоплення і утримання жертви. У тварюки, що вийшла з печери, шипи з гаками були відсутні. Замість них робоча частина передніх кінцівок мала гостру, як бритва, заточку, завдяки чому лапи нагадували сталеві клинки метр завдовжки, якими так зручно робити дірки у тілах таких невдачливих попаданців як я.

Мабуть, бійка із цим монстром і є тією самою ініціацією, про яку говорила Алія. Ось тільки, якось у них усе через одне місце. Адже людину спочатку потрібно навчити, дати їй час відшліфувати свої навички, а вже після проводити всілякі  там перевірки на міцність. Тим паче такі, коли представник цивілізованого суспільства, який жодного разу не тримав у руках середньовічну зброю, б’ється з чудовиськом із третьсортних фільмів жахів. І я не впевнений, що навіть закутий у лати лицар, який із дитинства присвятив себе вдосконаленню володіння мечем, тут мав би високі шанси на перемогу.

До того ж згадав, що на мені повністю відсутня броня. Сволота, хоча б дали якийсь захист, окрім цього щита, котрий більше не здавався мені таким надійним. Різко виникло дике бажання кинути все й помчати стрімголов куди завгодно, аби тільки подалі від цієї тварюки.

Довелося збирати всю свою волю в кулак. Бігти нікуди, та й марно, тільки спину підставиш. Значить потрібно битися. От тільки богомол не став чекати, коли я закінчу внутрішню накрутку. Розправив крила і, здійнявшись вгору, кинувся на мене, бажаючи закінчити битву одним точним ударом.

Мені пощастило, удар кінцівок припав на металеві вставки і тварюка не змогла пробити щит. Натомість інерція від удару була така, що богомол з легкістю, збив мене з ніг і я стрімголов покотився до сусідньої колони, набиваючи синці об розкидані навколо молоти.

Приголомшений потужним ударом, що змусив мене проборознити не один метр піску, повзаю навкарачки, відпльовуюсь і намагаюся підвестись, спираючись на меч, але вчасно помічаю, як швидко наповзає тінь. Недовго думаючи, роблю перекат убік і залишаю між собою та богомолом перешкоду у вигляді кам’яної колони. Комаха на мить застигає на місці, збентежена перепоною, що дає мені час підвестися на ноги.

Богомол змінює тактику і, відмовившись від стрибків, атакує різким випадом із-за колони, але я з легкістю уникаю лез, змістившись у бік так, щоб між нами знову опинилася рятівна колона.

Наступні п’ять хвилин ми безперестанку кружляли навколо неї, він, намагаючись мене дістати своїми лезами, а я, не підставитися під удар.

 У нашій битві виникла рівновага, але то ненадовго, перебуваючи в захисті перемогти неможливо. Як скоро я втомлюся і зроблю помилку?

Подивився на гострі, як бритва кінцівки, пройняло. Значить потрібно діяти. Відбивши чергову атаку, спробував контратакувати, цілячись у суглоб. Якщо відрубати хижакові передні кінцівки, він уже не буде настільки небезпечним і я з легкістю зможу його прикінчити. Звісно, ще залишаться масивні ротові щелепи, але це вже дрібниці, у порівнянні з передніми секаторами.

Не вийшло, богомол не був дурнем і з легкістю заблокував мій випад. Я намагався завдавати удари під різними кутами, але щоразу клинок натикався на броньовану частину кінцівки. При цьому, комаха не забувала відповідати.

Моєму щиту прийшлось непереливки. Металеві пластини отримали глибокі вм’ятини, а в деяких місцях взагалі були пробиті. На ділянки, не прикриті металом, навіть не хотілося дивитися, здавалося, вони повністю перетворилися на потерть. Проте щит усе ще тримався і навіть був здатний мене захищати.

Я почав маневрувати і спробував зайти чудовиську за спину, от тільки спритності богомолу було не позичати і я завжди натикався на гострі кінцівки перед собою.

У якийсь момент сталося те, що вже давно мало статися. Щит не витримав і під тріск дошок клешня монстра встромилася в моє плече. Завдавши удару, богомол різко відсмикнув її назад, завдяки чому, вона не застрягла в щиті. Зойкнув  від болю, зробив крок назад і, оступившись, упав, гублячи щит та меч.

Богомол одразу пішов у наступ і навис наді мною, збираючись прибити клешнями до піску. У пориві відчаю стискаю в руці пісок і з усієї сили кидаю в очі богомола, тим самим виграючи час аби слідом запустити кинджал, що висів на поясі. Тварюка явно не очікувала такого підступу від вже здавалось, поваленого противника. В’язке хлюпання і одразу за ним лютий скрегіт потвори, дали мені зрозуміти — кинджал досяг своєї мети. Тільки, завдати серйозного каліцтва такою зубочисткою було нереально.