Читати книгу - "Наречений у спадок , Олесь Король"

Жінка вказала нам на фотографію покійниці. 

-Вона бажала, щоб Вітряний Пагорб повернувся до своїх законних власників , а не став притоном . 

-Але ж законними власниками були Ракоці. - нагадав Денис , допомагаючи нам з Іркою зняти верхню одежу. 

Що не кажіть, а він справжній джентельмен. Його зауваження чомусь розлютило Аласі. 

-Молодий чоловіче....- ледь стримуючи роздратування просичала вона. - Я не історик,а економка. І я кажу лише те, що мені говорила пані Арабела. Якщо хочете дізнатися історію Вітряного Пагорба і його засновників тоді ідіть до місцевої бібліотеки. Здається там , щось є на рахунок цієї теми.  

Пан Забродський голосно кахикнув і красномовно подивися на годинник, що стояв в кутку. Стрілки показували опів на першу хоча на вулиці вже почало сутеніти. Це все через снігові хмари, що низько висіли над горами. Схоже , що сніг міг розпочатися набагато раніше чим те обіцяли по радіо. Саме цього й боявся наш повірений. Чомусь він дуже не хотів надовго затримуватися в маєтку. 

-Пани залишаться на обід? - поцікавилася Марина. 

На , що звичайно ж отримала відмову. Цікаво, чому ж вони так поспішають залишити цей маєток?

Аласі кивнула в знак згоди і вказала рукою на сходи, що вели до лівого крила. 

-Тоді прошу до кабінету. Я надіюся ви не відмовитеся від кухлика кави? - чемно всміхаючись поцікавилася вона в Забродського. 

-Ні, звичайно ж ні. 

В нас вона навіть не запитала хочемо ми тієї кави чи ні. 

Кабінет був розташований на першому ж поверсі і на ньому все ще висіла ота позолочені табличка на якій каліграфічними літерами було вигравірувано 

ДИРЕКТОР 

Схоже, що вона залишилася ще з тих пір коли тут була школа. В середині кабінет також виглядав надто офіційно, на те він і був кабінетом. Хоча в ньому на відміну від фойє було тепло . В кутку я помітила сучасний конвектор. М'яке світло , що випромінював настінний світильник дарувало відчуття затишку і комфорту. Полиці були заповнені книгами ; отими нікому не потрібними виданнями з золотим тисненням які залишилися ще за часів союзу. На письмовому столі, який також  залишився ще з часів інтернату стояв комп'ютер старої моделі (Щось підсказувало мені, що він непрацюючий) накритий мереживною серветкою. Ми , всі троє вмістилися на м'якому дивані, єдиному в цьому інтер'єрі, що було більш менш сучасним. Пан Забродський поклав на стіл свій шкіряний портфель і дістав з нього цілий пакунок паперів. Марина Аласі наче отой наглядач стояла в дверях , притулившись спиною до одвірка. 

Я затаївши подих очікувала на отой момент істини. Забродський не поспішав. Він дуже повільно дістав документ і одягнувши окуляри в срібній оправі почав читати заповіт. Я не стану все те переказувати. Скажу лише одне, що я дійсно була  спадкоємицею Вітряного Пагорба, трьох з половиною гектарів землі на якій він розміщувався і двадцяти п'яти тисяч чотириста п'яти доларів. Здається там ще були якісь акції і асигнації які приносили не такий вже великий дохід. Це все, що я запам'ятала, бо читав він довго і я почала вже дрімати схиливши голову Денису на плече. Коли він закінчив читати отой заповіт, стрілка на годиннику , що висів на стіні , вже показувала третю годину. За вікном почало стрімко темніти. Тепер я розуміла чому повірений так поспішав. Накінець він закінчив, зняв окуляри і важко зітхнув. Я голосно позіхнула і потягнулася. В фільмах зазвичай подібні сцени виглядали більш романтично. Поки, що єдина романтика була в тому, що в мене затекла спина , а поряд зі мною був красивий хлопець, який був мені небайдужий. 

-І ще одне...- раптом промовив Забродський і його слова примусили мене напружитися. 

" Ну ось я так і знала, що не все так просто. Зараз він скаже, що я маю заплатити йому оті кляті п'ятсот долларів". 

Повірений витягнув з портфеля довгий, жовтий конверт і показав мені. 

-Ось тут в цьому конверті умови які ви пані Софія повинні виконати , щоб отримати спадок , що вам завістила ваша тітонька - пані Арабела Папеску.

Я дивилася на той конверт і розуміла, що маєток, три гектара землі і двадцять п'ять тисяч махають мені на прощання руками, чи, що там у них ще. Не те, щоб я дуже вірила в те, що дійсно могла отримати якийсь спадок від невідомої тітки про яку щойно дізналася , але все виглядало так реалістично. Я важко зітхнула, а Денис відчувши мої почуття стиснув мою руку в своїй, намагаючись тим самим підтримати. 

-Так я і думала.- не стрималася Ірка. - Я знала , що це якась афера. Якщо ви хочете п'ятсот доларів то в нас їх немає. 

Поставила вона Забродського перед фактом, тим самим ясно даючи зрозуміти, що далеко на нас він не заїде. Тим часом я  намагалася заспокоїти себе, подумки говорячи, що це не така вже й велика втрата. Після виплати податків і оформлення документів в мене навряд чи , що залишиться з тих тисяч, а будинок потрібно якось доглядати... Але щоб я там собі не говорила на серці було важко. 

-Мені не потрібні гроші. - з поблажливою посмішкою заперечив Забродський. - Пані Арабела розрахувалася зі мною .

-Тоді, що?  - Я з викликом дивилася на нього. 

-Можливо ви відкриєте конверт і зачитаєте нам оті умови? - несміливо запропонував Денис. 

-Нажаль не можу. Пані Арабела бажала , щоб ви прочитали ці умови рівно о сьомій годині вечора в день вашого приїзду. А пані Аласі прослідкує за тим, щоб її воля була виконана. 

Після цих слів повірений протягнув конверт економці. 

Мені така таємничість не подобалася , але цікавість взяла своє і я вирішила дочекатися отих семи годин, щоб дізнатися , що такого надзвичайного придумала моя невідома тіточка. Одночасно я дала собі обіцянку надто не засмучуватися ,якщо там буде ,щось таке чого я не зможу зробити, або ж не захочу. Вкотре нагадала собі, що насправді цей спадок не такий вже й важливий для мене. Краще мені б квартиру в Києві завістили. 

-А тепер дозвольте відкланятися і побажати вам гарного вечора. До зустрічі.