Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга 📚 - Українською

Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга" автора Володимир Броніславович Бєлінський. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 114
Перейти на сторінку:
розділилася на дві частини — Східну Римську імперію з центром у Константинополі, яка пізніше стала називатися Візантійською, та Західну Римську імперію із центром у Римі. І якщо візантійці мали хоч якесь уявлення про Скіфо-Сарматську державу, то Західна Римська імперія усі народи, які не входили до складу обох Римських імперій, називала варварами, і тільки так. Тому ми і стали гунами і варварами. Хоча саме Римська імперія у II столітті по Різдву Христовому через Дакію принесла на нашу землю класичне поняття рабства. Наші предки, потрапляючи в полон до римлян, ставали рабами, що викликало у всіх праукраїнців, або гунів, шалений спротив та ще більший потяг до свободи і волі. Почалися довгі, затяжні війни гунів проти римлян.

«У III–IV ст. Середня Наддністрянщина стала одним з найважливіших районів поширення черняхівської культури, яка, на думку дослідників, включала фракійські та готські (гетські. — В.Б.) компоненти» [147, с. 33].

«Наприкінці І тисячоліття після Р.X., за Літописом Руським, у наддністрянській смузі жили племена тиверців. Назва «тиверці» походить від стародавньої назви Дністра — Тірас. Анонімний баварський географ в середині IX ст. зазначає, що на землях тиверців було 158 укріплених градів, а Літопис Руський додає: «суть грады их и до сего дня»… У Кам’янці в ці часи, правдоподібно, існувало поселення, яке функціонувало під охороною укріплення, розташованого на терені Старого замку. На головному замковому дворі архітектурно-археологічними дослідженнями було відкрито залишки оборонного рову, датованого VIII–ІХ ст,.. а також пальчасту бронзову фібулу VI–VIII ст…» [147, с. 33].

Отож, територія міста Кам’янець була заселена предками праукраїнців з далекого І тисячоліття нової ери. Геродот і давні античні греки називали нас скіфами і сарматами, давні римляни — гунами, а пізні візантійці та германці — тиверцями. Так було впродовж тисячі років по Різдву Христовому.

Ось що про нас написав візантійський імператор Костянтин Багрянородний (905–959) У праці «Про управління імперією»: «Цей народ ми називаємо скіфами або гунами. Щоправда, самі себе вони звуть русами» [82, с. 339].

Із усього вищенаведеного можна зробити висновок: Кам’янець, як людське поселення, виник на рубежі епох — старої і нової ери; населений був людьми, які трималися своєї землі і залишили по собі видимі сліди. То наші сусіди, ближні та дальні, впродовж тисячоліття величали нас: скіфами, сарматами, гетами, гунами, тиверцями, уличами, сколотами, склавами тощо. Проте віками це був один народ — українці (русичі)! Автор розуміє, що відбувалися якісь постійні рухи населення — війни, міграції, затоплення, землетруси тощо, але змушений констатувати: усі так звані носії теорії міграційного походження України — є зацікавленими людьми. Зазначимо: професор Віктор Петров (виданням наукової спадщини якого останніми роками займається професор В’ячеслав Брюховецький) у праці «Походження українського народу» ствердив досить впевнено: «Ми підійшли таким чином до основного питання: в якому генетичному зв’язку стоїть етнічно українська людність до трипільської, яка заселювала лісостеп правобережної України 5 тисяч років тому? Професор Щербаківський відповідає на це питання позитивно. Англійський вчений Геддон справедливо каже, що антропологічна мапа Європи з часів неолітичної доби дуже мало змінилася. І ми вправі вважати і твердити, що ми є та були автохтонами на своїй землі не від VI віку по Різдві Христовім, тільки ж від неоліту, тобто не менше 5 000 літ (часи трипільської культури. — В.Б.)» [137, т. 2, с. 1009].

Тому не дивно, коли польські хроністи переконували нас, українців, що Кам’янець заснований у XIV столітті, а їхня, католицька релігія, панувала на нашій землі з давніх-давен. Це була теорія звичайного окупанта. Вони тому й зберегли для нас оті знамениті грамоти Коріатовичів про наділення Кам’янця землею, немовби він не володів своєю землею багато років до того часу.

А московити, звичайно, всю ту потужну польську брехню удосконалили, а для того, щоб знищити будь-які сліди нашого минулого, спалили, скоріше за все, навіть копії польських вигадок.

Сьогодні в Україні прийшли часи називати речі та події своїми іменами…

Шановна Ольга Анатоліївна Пламеницька зробила цілком правильний висновок, заявивши: «Існування Кам’янця на р. Смотрич перед золотоординською навалою було доведено архітектурно-археологічними дослідженнями (і не тільки. — В.Б.). В 1964–1969 рр. Є. Пламеницька відкрила фрагменти мурованих фортифікацій ХІІ–ХІІІ ст. у Старому замку, а в 1980–1981 рр. — залишки дерево-глинобитних жител ХІІ–ХІІІ ст. під середньовічною мурованою житловою забудовою Старого міста…» [147, с. 34].

Слід також визнати, що хан Батий у 1240–1241 роках не завойовував Пониззя, що дослідила й шановна Ольга Анатоліївна. Послухаємо: «Під час першого… походу на Русь і Європу (1240–1241 рр.)… (татари. — В.Б.) оминули Пониззя, відокремлене Амадоцьким озером від основного театру військових дій… Через це маршрут Батия з Києва на Володимир пройшов по дотичній до північного берега озера найкоротшим шляхом. Ординці повернулися на Пониззя вже після… (погрому. — В.Б.) західних земель…. (у 1255 році. — В.Б.). Але й тоді вони не спустошили краю. Його врятувало визнання 1255 року тогочасним правителем Пониззя Милієм протекторату Золотої Орди… Гадаємо, це був прояв (з боку Милія. — В.Б.) військової дипломатії, якою завжди керувалося Пониззя… невдовзі «татари» стали «отчичами й дідичами Подільської землі» [147, с. 39].

Хотілося б зазначити помилку, якої свідомо допускалися українські історики, керуючись запущеними московськими «доважками брехні». Татари як такі не могли бути «отчичами й дідичами Подільської землі». Тими «отчичами и дідичами» могли бути тільки хани — володарі Золотої Орди. А впродовж століть XIII і XIV (з 1255 до 1362 року) такими володарями були виключно хани Чингісиди. Отож, «отчичами и дідичами Подільської землі» до Синьоводської битви 1362 року могли бути тільки хани з роду Чингісидів. Це слід знати як аксіому, і не верзти московських «доважків брехні». Бо навіть Велика Радянська Енциклопедія (третє видання) стверджувала, що абсолютно всі землі Золотої Орди належали родові Батия (Чингісидам)…

Перейдімо до подальшого розгляду подій. Так-от, в українській історичній науці досі не існує аналізу впливу на руські князівства, зокрема на Пониззя походу Гедиміна 1320 року на Київ. Хоча багато істориків визнають, що в руських (українських) землях уже в 30–50–х роках XIV століття відбулись досить-таки помітні зміни. Наприклад, професор Войтович стверджує, що Пониззям уже на початку XIV століття правив князь Дмитро з роду Рюриковичів, а напередодні Синьоводської битви — руський князь Федір Дмитрович. І то не голослівні заяви. Князь Федір Дмитрович цілком достовірна історична особа. Послухаємо Ольгу Пламеницьку: «Втім, з огляду на дослідження Л. Войтовича, особа князя Федора Дмитровича отримала ідентифікацію. Дослідник вважає, що 1062 рік за вірмено-григоріанським літочисленням приблизно відповідає 1362 року, і що в латинській копії при датуванні грамоти було помилково названо дату за вірменським календарем. А тоді князь Федір Дмитрович міг бути сином подільського князя Дмитра з роду Мономаховичів, який правив

1 ... 10 11 12 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"