Читати книгу - "З ним безпечно , То Софія"

Сонце вже хилилося до горизонту. Діти розбрелися хто до душу, хто до корпусів, Іра, хихочучи, потягла Артема “обговорити поразку” — і я залишилася сама. Збирала рушники, пляшки з водою, хтось забув кепку… Робила це повільно, ніби тягнула час. 

— Ти непогано граєш, — пролунав за спиною знайомий голос. 

Я обернулась. Дамір. Стояв поруч із м’ячем у руках, трохи усміхнений. 

— І ти, — відповіла я. — Хоча іноді складається враження, що тобі більше подобається виглядати ефектно, ніж набирати очки. 

Він розсміявся — щиро, з теплом. Його сміх був легкий, невимушений, і я не змогла не усміхнутися у відповідь. 

— Можливо, — погодився. — Ефектність — моя слабкість. 

— Як і кулінарія? — запитала я, ніби ненароком. 

Його усмішка на мить стала трохи стриманішою. Але не зникла. 

— І кулінарія, — тихо підтвердив він. 

Запала тиша. Він опустив погляд, а потім м’яко кинув м’яч на пісок. 

— Хочеш почути щось дійсно смішне? 

— Завжди, — сказала я. 

— Мій батько мріяв, що я стану юристом. Навіть влаштував мене до топового університету за кордоном. Я провчився там рік. А потім… утік. 

— Утік? — перепитала я, не ховаючи здивування. 

— У Париж. Працював на кухні. Мив посуд, варив бульйони. Три місяці. Мама надсилала мені гроші потай від тата, поки він не дізнався. Стався скандал. Гучний. І досі я для нього — сором сім’ї. 

Я мовчала. Слухала уважно. Цей Дамір був не про ефектність. Він був про щось глибше. 

— І тепер ти тут, — тихо озвалась я. 

— Тепер я тут. Без його підтримки, без схвалення. Але на своїх умовах, — сказав він. Його голос був рівним, але погляд — серйозний, відкритий. 

Я дивилася на нього і не знала, що сказати. Мене вразила ця щирість, несподівана й сильна. 

— Чому ти мені це розповів? — спитала я нарешті. 

— Не знаю. Можливо, тому що в твоїх очах я не бачу жалю. Ні зверхності. Лише цікавість. І це… лякає, — відповів він. 

Я зробила крок ближче, не зводячи з нього погляду. 

— Можливо, це і є рецепт довіри, — сказала я. — Бути справжнім перед тим, кого хочеш дізнатись ближче. 

Його усмішка повернулась. Легка, ледь помітна, але така справжня. 

— Тоді… сподіваюсь, у нас буде ще час для “дегустації”. 

Я засміялася — несподівано, легко, по-справжньому. А серце... серце раптом почало битись швидше.