Читати книгу - "З ним безпечно , То Софія"

Я ще довго стояла на тому самому місці, навіть коли Дамір уже пішов. Його слова крутилися в мене в голові, як реверсний вітер — спокійні, але потужні. Я не звикла, що мені відкриваються ось так. Без захисту, без фільтрів. Без гри. 

Торба з рушниками врізалась у плече, але я не звертала уваги. Йшла до корпусу, і вперше за довгий час не відчувала втоми — лише якесь дивне хвилювання десь під ребрами. І в той же час — неспокій. Бо ввечері ми з дівчатами мали проводити черговий захід для дітей, а підготовка, чесно кажучи, була ще не завершена. 

— Де ти ходиш? — зустріла мене Іра ще на порозі. — Ми тут вирішили проводити конкурс краси серед хлопців, а ти зникаєш на годину! 

— Вибач, затрималась на пляжі, — я опустила торбу на підлогу. 

Роза аж світилася від ентузіазму: 

— У нас вже є номінації! "Містер Посмішка", "Містер Стиль", "Містер Сила", і навіть… "Містер Неочікуваний Талант". 

— Це буде або феєрично, або катастрофічно, — хмикнула Ліза, крутячи в руках аркуші з оцінками. 

— Але точно не нудно, — кивнула Іра. 

Я не втрималась від усмішки. Які ж вони класні. Така собі банда ентузіастів — енергія в нас б'є через край. Я швидко підхопилась і включилась у підготовку: писали список учасників, придумували завдання, рилися в коробках з реквізитом, шукали костюми з того, що під руками — фольга, рушники, сонцезахисні окуляри і трохи магії фантазії. 

— А якщо хлопці не захочуть? — засумнівалась Ліза, розкриваючи коробку з мотузками. 

— Артем уже погодився бути ведучим, — сказала Іра з тією своєю хитрою усмішкою, яку я давно впізнавала. 

— Артем? — я підняла брови. 

— Так. І не питай. Його посмішка працює краще за будь-які аргументи, — буркнула вона, але щоки в неї підозріло почервоніли. Ага, ясно. 

Роза акуратно розклала на столі аркуші з оцінками: по три бали за кожну номінацію. 

— Треба ще щось між виходами придумати, — міркувала вона вголос. — Якісь інтерактиви? 

— Наприклад, хто швидше заплете косу з мотузки? — підкинула Ліза. 

— Або конкурс на наймиліший комплімент! — підморгнула Іра, переглядаючи список учасників. 

Я закинула волосся назад і засміялась: 

— Схоже, ми влаштуємо щось між цирком і гала-вечором. Але я вже це люблю. 

Ми ще довго метушились, вирізаючи корони з картону, шукаючи гелеві кульки по кімнатах, репетируючи жарти ведучого. І чим ближче була година Х, тим сильніше відчувалось передсвяткове хвилювання — таке справжнє, щире, майже дитяче. 

Свято обіцяло бути гучним. 

І незабутнім.