Читати книгу - "Захоплення світлого серця , Зоя Кіт"

— Вадима, — процідив Максим крізь зуби, його очі спалахнули гнівом.  

— О, точно, Вадим! — Костя кивнув, його тон був легким, але з ноткою провокації. — Наталі розповідала, яка між Зорею і ним хімія. Каже, з Камілою не розуміють, чому Зоря так тримається за тебе, коли поруч такий чоловік.  

Максим різко повернувся до нього, його погляд став диким.  
— Та невже? — гаркнув він. — І яка в них хімія?  

Костя знизав плечима, його усмішка була недбалою.  
— Та ти не заводься, просто кажу, що чув від Нати. Якщо коротко, ти відстаєш від Вадимчика.  

Михайло розсміявся, його рука гепнула по столу, від чого кухлі здригнулися.  
— Не парся, чувак, — сказав він, його голос був теплим, але з ноткою глузування. — Вона повернута на тобі, не варто переживати.  

Захар похитав головою, його погляд став гострішим.  
— Ну, якщо наш Макс і далі поводитиметься, як олух, то у Вадимчика є всі шанси, — кинув він, його тон був напівсерйозним, напівжартівливим.  

Максим скочив на ноги, його стілець різко відсунувся назад із глухим скрипом. Його груди здіймалися важко, очі палали гнівом і болем, а пальці стиснули телефон так, що пластик затріщав.  
— Я більше не можу це слухати, — гаркнув він, його голос прорізав гомін пабу.  

Він рвонув до виходу, його кроки гуділи по дерев’яній підлозі, а друзі залишилися сидіти, обмінюючись поглядами. Михайло пирхнув, Захар потер скроні, а Костя лише знизав плечима, повертаючись до свого пива. Двері пабу грюкнули за Максимом, і холодне повітря ночі вдарило йому в обличчя, але не остудило гнів, що кипів усередині.  

Він стояв на вулиці, асфальт блищав від залишків дощу. Його подих був уривчастим, пальці тремтіли, коли він знову відкрив додаток — значок Зоряни рухався до їхнього району. “Хімія,” — слово Кості гуділо в голові, розриваючи його на шматки. Він уявляв її сміх із Вадимом, її погляд, її легкість — усе те, що колись було його, а тепер вислизало з рук. Його ревнощі стали одержимістю, темною й пекучою, що з’їдала його зсередини.