Читати книгу - "Професор , Темний Лист Кохання"

Коли я прийшов того вечора, вона вже чекала. Стояла біля вікна, згорнувшись у себе, ніби щось важке притискало її до підлоги. Світло лампи ледь торкалося її силуету, створюючи м’які тіні на стінах.

— Ти довго, — сказала вона, не обертаючись.

— Я не був певен, чи варто приходити, — відповів я чесно.

— Але ж прийшов, — вона обернулась, і її очі були втомлені. — Це щось значить?

Я підійшов ближче, але не торкнувся. Ми обоє стояли на порозі чогось незворотного.

— У мене таке враження, що ми вже не можемо зупинитися, — прошепотів я.

— А я все ще думаю, чи не зупинитися зараз, поки ще є шанс, — вона зробила ковток з бокалу червоного вина. — Розумом я розумію: це дурниця. Це небезпечно. Це… неправильне.

— Але серце говорить інше?

— Серце вже давно не мій союзник, — гірко усміхнулась вона. — Воно обрало тебе і здало всі свої позиції.

Я сів поруч. Її аромат одразу заполонив мене — легкий, знайомий, теплий. Вона подивилась на мене, ніби хотіла щось сказати, але замість цього лише доторкнулась до мого пальця. Ледь-ледь.

— Я думала, що змінюся. Що стану сильнішою. Але кожного разу, коли ти поруч, я знову — слабка. Знову та, що дозволяє собі щось, на що не має права.

— Може, в цьому і є справжня сила? Дозволити собі відчути. Визнати.

Вона довго мовчала. Потім встала і підійшла до полиці з книгами.

— Бачиш цю книгу? — вона витягнула том в м’якій обкладинці. — Це «Лоліта». Я ніколи не могла її дочитати. Вона лякала мене. Своєю правдою. Своїм болем.

— І ти думаєш, ми як вони?

— Ми ще гірші. Бо ми не вигадані.

У ту ніч ми не торкались одне одного. Лягли поруч, мовчки, кожен заглиблений у свої думки. Її голова лежала на моєму плечі, а пальці м’яко стискали мої. Вперше я відчував не пристрасть, а спокій. Страх змішався з ніжністю. Заборона — з теплом.

— А якщо нас викриють? — спитала вона.

— Тоді я скажу, що це була не помилка. Що це було справжнє.

— І що далі?

— А далі… Ми або зламаємось, або втечемо разом.

— Утеча. — Вона усміхнулася. — Це звучить, як кінець книжки.

— А може — початок.
 

Вона заснула першою. Я ще довго лежав, вдивляючись у стелю. У мені боролися два світи: один — де все мало бути правильно, бездоганно, логічно. Інший — де була вона.

І я вже знав, який із них я обрав.