Читати книгу - "Професор , Темний Лист Кохання"

Наступного ранку я прокинувся від шелесту тканини — вона вже одягалася. Стояла біля дзеркала, застібаючи сережку, і здавалася мені нереальною. Наче сон, що ще не розвіявся.

— Ти не мусиш йти, — сказав я, сідаючи в ліжку.

— Мушу, — її голос був м’яким. — Нам не можна залишати сліди. Ні запаху твого парфуму на мені, ні твоєї сорочки в моїй сумці.

— А як же ми?

Вона на мить зупинилася. Дивилася на себе в дзеркало, ніби намагалася знайти відповідь там, де давно була лише тиша.

— Ми… поки що — в середині. Під шкірою. У поглядах. У напівдоторках. Там, де ніхто не побачить.

В університеті все загострилося. Здається, хтось помітив, як я затримувався біля її аудиторії. Як ми надто уважно слухали одне одного. Пішли чутки. Кафедра стала мов крига — холодна і ламка.

Одного вечора мене викликали до ректора.

— Ви щось хочете мені сказати? — запитав він, складаючи руки на столі.

— Ні, — відповів я.

— Вам варто бути обережнішим. Студенти — не іграшки.

— Вона — не іграшка. Вона — людина, — сказав я, не в силах стримати себе.

Його погляд став жорстким.

— Людина, яка може зруйнувати вашу кар’єру.

— І врятувати моє життя, — сказав я тихо, але впевнено.

Я написав заяву. Про те, що йду з університету. Добровільно. Без скандалів. Без пояснень. І поклав її на стіл декана.

Вона дізналась наступного дня. Вбігла в мій кабінет, зачинивши двері:

— Що ти зробив?!

— Я обрав. Тебе.

— Але ти любив свою роботу…

— Тепер я люблю щось інше більше.

Вона мовчала. Очі блищали від сліз. Потім підбігла і обійняла мене — вперше без страху, без контролю, без меж.

— А що далі? — прошепотіла вона.

— Тепер — ми. І жодних “але”.
 

Того вечора ми поїхали до її улюбленого місця — на пагорб за містом. Дивились, як сонце опускається за обрій, і мовчали.

— Це ще не фінал, — сказала вона.

— Ні. Це — тільки наш пролог, — усміхнувся я.

І  цього разу, вперше за весь наш шлях, ми не ховалися.