Читати книгу - "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"

– Тоді лізь, – я посунувся від отвору. – Там скоби вмуровані. До дна метрів шість.

Боря став на коліна, сунув голову  в темряву, посвітив:

– Ого, дебелий підвал. Слухайте, жодного ящика… Схоже на каналізацію. Дідько! Збрехав… А сигнал звідки? Петю, ти не наплутав? Зізнавайся, а то поховаю тут як останнього щура!

– Зараз, – переляканий патлатий ухопив агрегат, прицілився кільцем, поводив ним, зняв навушники. – Слухай сам.

– Справді, – розгублений організатор по черзі зиркав то на мене, то на Петю. – Глибина сканування до двох метрів на відкритому ґрунті. Невже бреше?

– Виключено, – запротестував худий патлатий. – Сигнал стійкий.

– Подивлюся, – Боря зачепився ногою за скобу, перевірив на міцність. – В рюкзаку є канатик.

Я дістав згорнуту бухту й подав напарнику. Він надійно обв’язався, подав кінець і наказав міцно тримати, поки досягне дна.

– Я без нього ні в ліс, ні в кар’єр, – Боря підморгнув мені й пропав у темряві.

Петя сидів на цеглі й хвилювався за свій девайс.

Я стояв біля отвору й бачив лише відблиски у воді. Раптом почув радісний вигук.

– Є! От алканавт! Додумався заховати в ніші під самим верхом!

Петя підскочив, кинувся на поміч. Удвох вони скинули три ящики. У воді розкрили й заходилися перекладати добро в мішки з-під цукру.

– Ось вони, рідненькі, – Боря розпечатав коробку з мікросхемами, поцілував холодний жовтий метал. – Ми багатії!

– Ми – пірати, – я порівнював свої почуття з дитячою мрією про скарби. – Вірніше, мародери.

– Байдуже! – Борис ніби під кайфом. – Воно все наше! Не Ельдорадо, але машину я куплю круту. Стану бізнесменом. Доляри капатимуть на рахунки… Маєток, Мальдіви…

– Ріо-де-Жанейро, – я далекий від оптимізму Борі. Ми ще в заводі. Спочатку треба вибратися звідси, збути товар, поділити отримані гроші, а тоді святкувати.

– Гарячі мулатки… Ого-го! Стільки добра! Одне золото!

«Боря уявляє себе щасливчиком біля скрині з монетами, коштовними камінцями та брюликами», – подумав я в ту мить.

Мішки прив’язували по одному. От коли знадобилася моя мускульна сила. Витягати без блоку важкувато.

– Ми багаті, – мокрий Борис виліз услід за Петром.

Почали збиратися.

Патлатий «археолог» запакував металодетектор і походжав зовні:

– А якщо перевірити…

Почувся жахливий тріск. Боря штовхнув мене до отвору, засліплений спалахом. А потім я полетів у провалля, випадково зачепився за скобу й плюхнувся у воду. Початок моїх пригод. Без фантазій.