Читати книгу - "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"

– Металісти недороблені, – презирливо мовив Семен Якович.

– Визнаю себе винним, – знизав плечима Демид, – але на цьому мій злочин закінчується. Я не отримав ні гривні. Скажіть, чим ви зарадите моєму лиху?

– Подумати треба, – сивий примружився. – Як гадаєш, хто я насправді?

– Господар книжкової крамниці.

– Правильно, проте я ще й колекціонер спогадів, – схожий на Ейнштейна Семен вивчав реакцію Демида.

– Жартуєте, – хлопця розбирав сміх. Начитався дядько фоліантів, пилових кліщів наковтався, а може й канабісом бавиться.

– Реакція прогнозована, – зітхнув Якович. – Звісно, віру заслужити потрібно. Тільки дурень сприймає все за чисту монету. Ти бачив крісло. Оце і є пристрій для звільнення людей від хороших та поганих споминів. Назавжди, але… Трапляються рецидиви, коли треба повернути спомин.

Демид почувався наче в божевільні:

– Я знайомий з колекціонуванням. Антикваріат, нумізматика. Мій знайомий Боря збирає монети, але здебільшого продає. Філателія…

– Додай боністику, філокартію, фалеристику… Кіндер-сюрпризи теж колекціонують. Маленькі фігурки всередині. А я збираю спогади. Тому є вагома причина. Хіба люди завжди щасливі по життю? Багатьом заважає вантаж гірких втрат, невдач, розчарувань. Мій бізнес організований просто. За видалення хороших плачу я. За видалення поганих платять мені. Ну й ділюся з тими, кому яких бракує. Ти правильно зрозумів. Погані спогади теж мають попит, аби відтінити безбідне життя. Коло моїх клієнтів суворо контролюється. Сторонні не обслуговуються, навіть якщо вони десь піймали чутку.

– Ціле таємне товариство на кшталт масонів.

– Можливо, можливо, – Семен Якович насмішкувато дивився на Демида. – Наша розмова позбавлена доказової бази. Всі мої слова для сторонніх фантазія, сюжет оповіді.

– Яким боком я до вашого хобі? – теж насмішкувато поцікавився хлопець.

– Ти бачив клієнта. У нього загинули дружина й діти. Айдемір хотів учинити самогубство, а ми врятували. Складність в тому, що його спомини розгалужені, накопичувалися роками й пов’язані з багатьма подіями, людьми, місцями перебування. Таку пам’ять легше стерти й записати нові дані. Це як ремонтувати операційну систему. Латаєш її, а вона все одно глючить. Для подібних справ тримаю Ігоря. Він з ювелірною точністю очищає «зліпок», не порушуючи причинно-наслідкових зв’язків. Айдемір забув про сім’ю. Вірніше, тепер вважає, що дружина зрадила й втекла з дітьми на край світу з іншим чоловіком, але є родичі, котрі знають правду… Розумієш, повністю видалити розгалужений спомин складно, а скоригувати реально. Щодо тебе… Твій спомин локальний, позбавлений глибинних зв’язків, тому легко видалиться. Слуги Бора відчепляться, адже перестанеш бути носієм важливої інформації.

– Носієм, – Демиду забракло повітря. Ось воно, світло в кінці тунелю. Семен Якович стане янголом-визволителем і поверне до спокійного життя без заморочок.

– Я, будь певен, при здоровому глузді й знаю, що роблю, – старий згорнув у кільце аркуш паперу. – Я чекав на тебе в розважальному комплексі: Гарик прорахував. Твоя ахіллесова п’ята – сон.

– Сон? – студент насторожився.

– Гадаєш, мозок витрачає вісім годин лише для обробки отриманої інформації? Є люди, котрі взагалі не сплять. Ми живемо в різних світах. Активна фаза проходить на Землі, а пасивна – в період сну – десь далеко. Слуги Бора легко вираховують твоє місцеперебування завдяки спеціальній позначці-маркеру, тому не дозволив спати, аби негідників пошити в дурні.

– Погано розумію, – хлопець заплутався.

– Згодом розвидниться, – посміхнувся Якович. – Багато чому треба навчитися. Почитати літературу. Не отой науково-популярний, а спеціалізований. Ми сприймаємо світ спрощено й неправильно. Я заберу спомин, інакше… Скільки часу бігатимеш? Минуло три дні, а вже бачу відчай.

– Спомин хороший чи поганий? – Демид мав на увазі грошову винагороду.

– Для мене хороший, а для тебе фатальний. Нічого не отримаєш, юний шантажисте, – Семен підвівся. – Ходімо до Ігоря.

Демид слухняним хвостиком сунув за диваком. Здавалося, хлопець потрапив до збіговиська химерних криводзеркальних особистостей, котрі полюють на спогади. Найпростіше пов’язати колекціонера зі слугами й накивати п’ятами. А далі? Тремтіти все життя? Рано чи пізно зловлять, і тоді є вірогідність повної втрати пам’яті. Лячно довіритися старому, однак і на вулицю потикатися страшно.

Сивий завів юнака у світлу кімнату, показав на вікно:

– Без ґрат.

– То й що?

– Надумаєш тікати, май на увазі, скло дуже міцне. Злодюжки вже пробували розбити. Ігорю?

– Я не можу пришвидшити процес копіювання. Чекайте.

– Хто такі слуги Бора? – Демиду давно кортіло дізнатися про переслідувачів.

– Розвідники Обізнаних, – відповідь коротка.

– Щиро вдячний за змістовне пояснення, – люто прошипів студент.

– Уяви нашестя кочовиків, – зайшов з іншого боку Бурковець. – Орда захоплює нові території заради наживи, розселення та влади над поневоленими народами. Ти потрібен Бору для прокладання шляху.