Читати книгу - "Серенада Ваяланда 2, Fill"

Клід лише посміхнувся — повільно, наче йому це дійсно подобалось.

— Ну що ж, тоді, мабуть, настав мій час слухати, — промовив він.

Амілія злегка нахилила голову, її голос був холодним, чітким, як і завжди.

— Ванаса Заходу. П’ята форма. Потойбічна магія. Хочеш сказати, ти і справді не знав, для чого вона?

— А якби знав, то сказав би вам одразу? — відповів той, іронія в його голосі лиш посилила її гнів.

— Тепер ми знаємо, що ця гра значно більша. І я тут не для того, щоб тебе переконувати. Я тут, щоб ти нарешті зрозумів — ми вже на півдорозі до істини. І твоя мовчанка тобі не допоможе.

Вона зробила крок ближче, і холод повітря навколо став майже відчутним на шкірі.

— Наступного разу, Кліде, мовчатимеш уже не в цій кімнаті, а в глибинах підземель. І тоді вже жодна твоя загадка не буде комусь цікава.

Він зітхнув, відкинувшись назад, і на мить у його очах зникла звична легковажність.

— Ох, Аміліє... здається, ти нарешті починаєш грати в мою гру.

Раптовий стукіт у двері порушив напругу, що зависла в повітрі. Амілія обернулась різко, очі звузились.

— Вибачте, пані Аміліє, — в дверях стояв один зі слуг, трохи захеканий, але з прямою поставою. — Вас викликає Її Величність.

Амілія мовчки кивнула і вже повернулась до виходу, коли з-за її спини долинув додатковий голос — цього разу від одного з охоронців:

— Ох, і пана Кліда також.

Вона зупинилась на мить, її плечі злегка зсунулись, мов від стриманого зітхання. Вона не обернулась, але в її короткому "тцик" можна було вловити цілий монолог роздратування.

Клід же, як і завжди, відреагував по-своєму — хижою усмішкою і легким підняттям брови. Його погляд ковзав по Амілії, наче він щось передбачав, щось таке, чого вона ще не знає. Він підвівся з крісла не поспішаючи, розтягуючи момент.

— Ну що ж, — промовив він ледве чутно, — мабуть, пішли дізнаємось, що ще цікаве готує цей день.

Амілія вже була за порогом і крокувала швидко й рішуче звивистими коридорами палацу. Її хода — мов лезо, що розтинає повітря. Вона не озиралась. Вона не питала.

Десь позаду, ледь чутно лунали кроки охоронця і Кліда, але їй здавалося, що за спиною тягнеться тінь самого Заходу — з усіма його таємницями, мовчанками та прихованими істинами.

Попереду — двері до кабінету королеви. Амілія навіть не сповільнила крок.

Її час настав.